Читать «РАЙ.центр» онлайн - страница 8
Люко Дашвар
— Наші збиралися в гуртожитку... Нова забава — трохи сексу із заплющеними очима... А що?
— У нас двері зсередини замкнені. Я думав, ти з якоюсь...
— Та ні. Мені й гуртожитських експериментів поки що вистачає.
— Так у нас двері зсередини замкнені!
— Може, ти ключ криво вставляв?..
— Погано ти мене знаєш, Макаре! У мене нічого криво не буває.
— А хто ж...
Гоцик — брови догори:
— Гайда з вулиці у вікна глянемо.
Пішли. Глянули. Горить у вікнах.
— Може, Ліда припхалася? — видав найбанальнішу з версій Макар.
— А навіщо двері замкнула?
— Виселити нас хоче.
— Тоді б за два місяці наперед гроші не брала.
— Що робитимемо?
— Двері ламатимемо! — вирішив Гоцик.
Дурне діло — нехитре. Повернулися у дворик. По веранді на другий поверх. Біля дверей стали. Гоцик розмахнувся... Макар зойкнув, вхопив його за руку.
— Чекай! Не можна двері вибивати. Ліда...
— Точно.
Гоцик демонстративно прокашлявся, зігнув руку в красивому жесті й обережно постукав у власні двері.
— Панове, чи хто там є! Ви нас чуєте? Відчиніть! Бо ви ж мене не знаєте...
— Чому так ввічливо? — здивувався Макар. — Щоб не налякалися?
Гоцик рукою — не відволікай.
— ...бо якби ви мене знали, у вашому мозку викарбувалося б навіки: територія Гоцика — свята і недоторканна. І кожного, хто на неї зазіхне, чекає довготривала...
— Просто тривала — не гірше! — докинув Макар.
— Я філолог! Мені видніше, — відрізав Гоцик. І далі: — ...чекає довготривала, пекельно мученицька, жахливо страшна і по-бузувірському винахідлива на тортури...
— ...смерть? — здогадався Макар.
— Кара!
— Круто! — визнав Макар.
— Я філолог, — нагадав Гоцик і ще раз стукнув у двері. — Гей, на борту! Чуєте чи зовсім оглухли?
За дверима — ні гу-гу. Гоцик налився люттю. Як лупоне по дверях. Раз! Другий! Двері встояли, а квола стара веранда під ногами пішла — наче брижі на воді.
— Не бісися! Досить! Не вистачало ще, щоби веранда завалилася. Треба щось інше придумати. — Макар відтяг Гоцика від дверей.
Всілися на дерев'яну підлогу веранди навпроти дверей. Закурили. А тут — стиць, моя радість. Сусідська баба Роза свої двері відчинила, на веранду вийшла та як загорланить:
— Як же ви всі мені остогиділи! І стукаєте! І грюкаєте! І вдень! І поночі! І вчора! І зараз! І... — вичерпалася.
— Розо Сиґізмундівно! Ми вас кохаємо! — крикнув Гоцик, підскочив і ще раз лупонув по власних дверях. — Пустіть нас переночувати, бо нашу печеру окупувала якась тварюка!
— Я її не люблю! — перелякався Макар.
— Мовчи, — наказав Гоцик. І бабі Розі: — То як?
— Ах ви ж паскудники! — не на жарт розсердилася старенька. — Як же ви всі мені остогиділи! Дали би мені автомата, я б вас усіх одним патроном!
Від бабиного крику одна за одною почали відчинятися інші двері, і Макар із Гоциком з подивом дізналися — на другому поверсі крім них і баби Рози живе купа народу.
— Розо Сиґізмундівно! — спокійно сказав лисий дядько у великих окулярах. — Я вас порішу без жодного патрона! Йдіть уже спати! П'ять хвилин для прийняття добровільного й усвідомленого рішення, а потім я за себе не відповідаю!