Читать «Залишенець. Чорний ворон» онлайн - страница 58

Це він бовкнув зайве. Ворон уже хотів попрощатися, але йому не сподобався тон, на який перейшов старший міліціонер.

— і о ви мене так і не вгостите? — поправив він карабін.

— Ну от, починається…

— Від курива я б не відмовився.

Гугнявий поліз у ящик і дістав дві пачки махорки.

— На, ти такої, мабуть, ще не курив. Кременчуцька «восьмьорка»!

— Не курив, — погодився Ворон. — І хлопці мої не курили. Що ж ти нам дав — на дві затяжки? Дай хоча б із десяток.

Той поліз у ящик і відрахував ще вісім пачок.

— Жмикрут ти нещасний. Я сказав десять. І сірників побільше.

— У мене накладна, — м'явся гугнявий. — Що я скажу?..

— Те, що казав завжди: пограбували бандити. І дякуй Богові, що з вами старий чоловік, а то б я забрав усе разом з підводою. Мені до хлопців треба вернутися з гостинцями. І мила давай, щоб було чим мотузки намилювати, коли вішатимемо московських прихвоснів.

Ворон набрав у сідельну сакву махорки, сірників, мила, потім дістав із кишені пачку совєтських рублів.

— У вас це сміття ще ходить?

— А чого ж, — кивнув гугнявий, сторожко дивлячись на Ворона. — І гривні ходять, і такі, тільки такі вже пішли на мільйони.

— Тут вистачить вам з головою, — Ворон простягнув йому пачку банкнот, гугнявий, повагавшись, боязко її взяв.

— Ну, якщо так, то чого ж…

— А ти нічого не чув і не бачив, — Ворон весело подивився на хом'ячка, нахилився і враз насунув йому міліцейського кашкета на носа. — Зрозумів?

Хом'ячок якось так чудно кавкнув, розтуливши, нарешті, рота, і Воронові здалося, що з тої дірочки випало кілька зернин.

— Рушайте, батьку, — сказав він до дідка.

Коли підвода від'їхала сажнів на тридцять, Ворон, склавши долоні «рупором», гукнув навздогін старому:

— На весну вони повернуться! Чуєте, батьку? Обов'язково повернуться!

Дідок його почув, бо кінцем пужална ще вище підбив свою шапку-вушанку і так потряс батогом, ніби подавав якийсь особливий знак.

Ворон розпечатав пачку махорки, закурив. Це не бакун, але подиміти можна. Він розвернув коня. Якщо в «Мотрі» самі черниці, то чого туди їхати? Уже без вагань пустив Мудея в напрямку Жаботина, щоб далі взяти на Смілу. Дорога була неблизька, але, якщо обійдеться без пригод, на вечір він буде під Лебедином, Знов скрутив товстеньку цигарку з того тютюну, якого підсипав йому Вовкулака. Пихнув два рази димом, смачно затягся, прислухаючись, як у голові колобродить легкий туманець.

…Так отож про Куземка. Не збирався він нікуди втікати з табору, хоча Вовкулака прямо йому натякнув, що знає, куди і чого той так часто їздив. Натякнув, а потім ще й мучився думкою, що сам під'юджував брата на втечу.

Коли це наступного дня вже під вечір бачить Вовкулака, що з Куземком діло погане. Рука, яку він носив на перев'язі-черезплічнику, посиніла, якась пропасниця б'є його, бідного, так, що зубів не зведе докупи. Еге, братику, каже Вовкулака, та в тебе ж вогневиця, мерщій їдь до Філіца, бо ти не те що руки позбудешся, а й сам перекинешся. Куземко ж затявся: ні та й ні, воно, каже, минеться, ось побач, що до ранку попустить. Вовкулака тоді побіг до Гризла, так і так, каже, вогневиця у брата, треба мерщій до лікаря, інакше біда. Гризло звелів, щоб той їхав негайно, а Куземко знов за своє: уперся, як кілок у тин, не поїду, і все. Ну, то я тебе силою завезу, каже йому Вовкулака, зв'яжу, як снопа, й завезу чи до Філіца, чи до чорта лисого, а вмирати отут не дам.