Читать «Залишенець. Чорний ворон» онлайн - страница 168

— Я знав, кому доручити загін, — сказав Чорний Ворон, вислухавши Вовкулаку. Той, було видно, чув за собою провину, що багато козаків розійшлося, і Ворон його заспокоїв: — Ти все зробив правильно.

Він упіймав себе на тому, що повторює не свої слова, — зовсім недавно його так само втішала Тіна: «Ти все зробив правильно». Та чи не були ті слова всього лиш розрадою?

Від похвали Вовкулака трохи одм'як і вищирив до Ворона свою найтеплішу усмішку.

— А тебе, отамане, без бороди не впізнати. І поки чутка пішла, що ти вже на тому світі, то, може, хай так і буде?

— Про мене, поки відросте борода, нехай так і буде.

— А з'їздив ти як? — обережно спитав Вовкулака.

— Погано.

— А це ж чого?

— За весь час відрубав лише одну голову. Та й то — курці.

— Курці? — здивувався Вовкулака. — Отій, що несе яйця?

— Тій, тій. Ти хоч зрадника зарубав, а я птицю невинну.

— І ми тут знудилися без роботи. Може, тому дехто й пішов.

— Баба з воза, — сказав Ворон. — Пішов то й пішов. Зима на носі.

— Зате й комуна про нас трохи забула. Ось і їхня газетка пише, що нам каюк. Це ж добре?

— А що тут доброго? Треба, щоб духу нашого боялися.

— Воно то так, але якщо їм таке приверзлося — теж непогано.

Ворон здогадався, що Вовкулака надумав якусь непросту руханину, через те підходив до неї обережно і здалеку. Зрештою він дістав із пазухи вчетверо складену окружну газетку «Червоний Жовтень», розгорнув її і, подаючи Воронові, показав на першу сторінку.