Читать «Техану» онлайн - страница 6

Урсула Ле Ґуїн

На захід від заходу, там, Потойбіч земель і морів, Народ мій кружляє у танці, У вихорі інших вітрів.

Оґіон уважно вслухався у мелодію і слова пісні, а що досі йому ніколи не доводилося чути нічого подібного, то він вирішив дізнатися, звідки взялася ця співаночка. Люди висловлювали різні припущення, але зрештою хтось вигукнув: "Та це ж пісня тієї Жінки із Кемая..." Отак Оґіон подався просто в Кемай, крихітне рибальське містечко, в якому жила та жінка. Маг знайшов її будинок і постукав у двері своєю чарівною патерицею. А за кілька хвилин двері відчинилися і на порозі з'явилася стара жінка...

Тепер ти вже знаєш — пригадуєш, ми з тобою про це говорили? — що діти повинні мати різні дитячі прізвиська і наймення, так само кожна людина має якесь повсякденне ім'я, а то й прізвисько. Різні люди можуть називати тебе по-різному. Ось ти для мене — Терру, але згодом люди, можливо, наречуть тебе іншим, ґардійським, повсякденним ім'ям. А ще, коли ти станеш зрілою жінкою і все йтиме як належить, тобі дадуть Істинне ім'я. Це може зробити лише той, хто наділений чарівною силою, чаклун або маг, адже знання Істинних імен і є запорукою їхньої могутності. Імена — то їхня царина, їхнє мистецтво. Свого Істинного імені ти, можливо, ніколи нікому не скажеш, тому що воно стане осердям твого єства, твоєї душі, джерелом твоєї сили. А для когось іншого знання чужого імені може виявитися важким тягарем і серйозною небезпекою, тому наражати людину і себе самого на такий ризик можна, тільки безмежно їй довіряючи і усвідомлюючи необхідність цього вчинку. А великий маг, знаючи всі імена, може дізнатися, як тебе звати, навіть якщо ти мовчатимеш.

Так-от, я зупинилася на тому, що Оґіон — а він справжній великий маг — зустрів на порозі тісної хатини стару жінку. І тут він раптом ступив крок назад, високо підняв угору свою дубову патерицю і ліву руку, наче намагаючись затулити обличчя від всепоглинаючого вогню, і, отетерівши від жаху, приголомшено вигукнув істинне ім'я тієї жінки: "Дракон!"

У ту найпершу мить, як він потім сам мені розповідав, Оґіон взагалі не бачив ніякої жінки, а лише сяйво і велич полум'я, і блиск золотої луски та кігтів, і величезні драконові очі. Кажуть, що не можна дивитись у вічі драконам.

Потім видіння зникло, і замість дракона він побачив перед собою жінку, яка стояла на порозі, — трохи зсутулену, високу рибалку з міцними порепаними руками. Вона дивилася на нього, а він — на неї. А тоді вона сказала: "Заходь, вельможний Оґіоне".