Читать «Останній берег» онлайн - страница 98

Арен мовчав і думав: "Тепер мені однаково, що буде далі, адже я вже бачив, як у ранковому небі ширяють дракони!"

Часом витончений рисунок польоту порушувався, і тоді той чи інший крилатий ящір вивергав довгий струмінь полум'я, який, звиваючись, розпанахував повітря, на якусь мить повторюючи вигини і яскравий блиск гнучкого драконового тіла. Побачивши це, Яструб сказав:

— Вони розлючені. Танцюючи на вітрі, дракони виражають свій гнів. — А потому додав: — Ну ось, тепер ми опинилися в самому осиному гнізді.

І справді, щойно дракони помітили крихітне вітрило серед хвиль, вони почали один за одним вихоплюватися з вихору свого танцю, вишикувалися рівною вервечкою і полетіли просто до човна, махаючи велетенським крилами.

Маг поглянув на Арена, котрий міцно тримав стерно, готуючись зустріти сильну зустрічну хвилю. Юнак керував упевнено й рівно, хоч і не зводив очей з величезних крил, які зі свистом розтинали повітря. Вочевидь задоволений, Яструб відвернувся і, ставши під щоглою, звелів чар-вітру вщухнути. А тоді підняв угору свою патерицю і заговорив Мовою Створення.

Зачувши його гучний голос, деякі дракони раптом різко зупинилися і ніби зависли у повітрі, а решта — розвернулися і помчали назад до островів. Утім, незважаючи на грізно наїжачені кігті, крилаті бестії, здається, не мали наміру нападати на мандрівців, А один із них, спустившись до самої води, повільно рушив до "Світозора". Двічі змахнувши крильми, дракон злетів над човном, а його лускате черево мало не зачепило щоглу. Арен бачив зморшкувату, не захищену лускою шкіру під пахвами — єдине вразливе місце на тілі ящера. Юнак мало не задихнувся від диму, що клубами виривався з довгої зубатої пащі, а від жахливого, нестерпного смороду здохлятини, що стелився за драконом, Арена аж знудило.

Дракон, затуляючи небо, пролетів над людьми і повернувся назад, тримаючись на тій самій висоті. Одначе тепер Арен відчув іще й розжарений подих дракона. А тоді пролунав гучний, владний голос Яструба. Дракон знову пролетів над човном. І раптом всі ящери одностайно повернули назад, до островів, вивергаючи клуби диму та полум'я.

Арен, відсапавшись, витер з чола рясний холодний піт. Поглянувши на свого товариша, він побачив, що волосся Яструба геть побіліло — так сильно обпалило його гаряче дихання дракона. І щільне полотнище вітрила з одного боку теж аж потемніло від жару.

— Ти що, посипав голову попелом, хлопче?

— Атож! Між іншим, і твою також, мій пане!

Здивований Яструб провів рукою по волоссю.

— Ти ба!.. От нахаби! Але я не хочу з ними сваритися: мені здається, що вони втратили розум або ж просто дуже налякані. Вони так і не обізвалися до мене. А я ще ніколи не зустрічав дракона, який не поговорив би із суперником, перш ніж вступити з ним у двобій... Тепер ми мусимо пливти лише вперед. Не дивись їм у вічі, Арене. Відвертайся, якщо доведеться зіткнутися з ними віч-на-віч. Поки що вітер у нас попутний, він дме з півдня, а моя магічна сила нам іще згодом знадобиться... Отож, тримай човен за вітром!