Читать «Ловці перлів» онлайн - страница 9

Хаджі Шере стояв на березі, радісно всміхаючись.

— Погляньте! — гукнув він. — Аллах змилувався. Кров майже зупинилася, вона ледь тече. Слава аллахові!

І чоловіки вклякнули на піску й почали гаряче молитися. Це був час вечірньої молитви. Потім вони висипали на березі свій вилов і, співаючи протяжної пісні, відкривали стулки мертвих перлових скойок. Ловці навіть не дивилися на них, а лише обмацували пальцями м'яке м'ясо всередині мушлів, що поширювали навколо страшенний сморід гнилизни, й викидали їх у море. І знов повільно плинув час, і скойка по скойці падала в море. Коли роботу скінчили, серіндж підрахував здобич. Вона була мізерна: жменька біль—білю, тобто дрібненьких перлин, не більших за шпилькову головку.

Тоді нахуда хаджі Шере знов упав на коліна й голосно промовив перші слова фатихи, тобто молитви, що рівнозначна присязі: я, мовляв, нічого не приховав від того, що дарував мені аллах сьогодні. Чоловіки пристали до молитви, а нахудині очі, наче в шаленому танку, застрибали з одного обличчя на інше. Але ось скінчилася й фатиха, і ловці підійшли до Аусси, що лежав на піску, блідіший від самого піску. Хлопчик Саффар усе ще відганяв мух, які кружляли навколо червоної плями на пов'язці.

— Спить, — сказав хаджі Шере. — Дамо йому спокій.

Але Камес уже став на коліна й приклав вухо до Ауссиних грудей.

— Помер, — промовив він з подивом і підвівся.

— Як це? — вигукнув серіндж. — Це неможливо.

— Мовчи! Не сумнівайсь у всемогутності аллаха! — суворо гримнув на нього нахуда, а тоді сам припав до Ауссиних грудей.

— Так, помер, — сказав він нарешті. І здійнявши руки до неба, заспівав тремтливим голосом вірші з корана:

— І тоді люди богобоязливі оселяться в садах біля джерел, безжурно сидітимуть одне проти одного, вбрані в шовкові шати. Так воно буде. І дружинами їм стануть чорноокі красуні…

І серіндж, і ловці скупчившись навколо нахуди на піску, бурмотіли разом з ним. Лише хлопчик Саффар мовчав, сам того не помічаючи. В його хлоп'ячій недосвідченій голові вирували думки, яких він не міг збагнути. Та раптом, спіймавши себе на тому, що мовчить, Саффар засоромився й дитячим голосом вигукнув разом з нахудою останні слова молитви:

— І ніхто там не знатиме смерті, крім тої, якою він помер на землі, і захистить його аллах від мук вогненних.

Ще хвилину хаджі Шере у глибокій задумі стояв навколішки. Потім підвівся й мовив:

— Поховайте віруючого.

Поки Саффар і малий галлієць збирали каміння, яке мало захистити Ауссине тіло від хижаків, чоловіки викопали в піску могилу. Коли вони підняли тіло свого мертвого товариша, серіндж помітив, що на шиї в Аусси й досі висить сітка з трьома скойками — останній Ауссин вилов. Серіндж зняв її. Перлові скойки були мертві, як і сам Аусса. Серіндж дістав їх і, йдучи берегом, мимохіть обмацав пальцями м'ясо всередині мушлі, яке вже розкладалося. Викинув першу скойку. Викинув другу. Взяв третю — і раптом закам'янів. На серінджевому масному обличчі виступили краплини поту, а очі прикипіли до того, що він тримав у пальцях. Це була перлина, велика, кругла, наче горошина, яка вигравала на сонці райдужним зеленим світлом.