Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 80

Електрика допомогла перетворити сотні тисяч гектарів посушливих земель Середньої Азії, Поволжя, України на квітучі сади. Тепер уже, напевно, немає такого колгоспу чи радгоспу, де б вечорами не сяяли електричні лампочки, не гули електромотори…

А струм у побуті! Електропилосос і електропідлоголотер допомагають прибирати в квартирі; в електрочайнику за кілька хвилин закипає вода, на електроплитці без кіптяви й диму легко приготувати обід, у холодильнику в найбільшу спеку зберігаються заморожені продукти, електрична пральна машина полегшує працю господарки… І це далеко, далеко не все! Справді невичерпні можливості дає ця вигідна енергія, і межі її застосування в науці, техніці, сільському господарстві з кожним роком розширюються.

— Хто це? — спитав Ніанг, показуючи на фото, на якому об’єктив Альошиного “ФЕДа” зафіксував Всеволода Петровича в оточенні хлоп’ят.

Федя із захватом став розповідати про те, з яким піклуванням і увагою ставляться до дітей у його країні. Для них у наймальовничіших куточках створені санаторії й піонерські табори. У Будинках піонерів і в школах організовано різні гуртки, де діти можуть займатися улюбленою справою: будувати моделі, фотографувати, співати, малювати, ліпити, навіть знімати кінофільми. Розповів Кудряш і про те, що на його батьківщині дітям передано стадіони, палаци спорту, водні станції. Для хлопчиків і дівчаток організовують туристські походи; для них будують дитячі залізниці, які обслуговують самі піонери; для дітей видають книги, журнали, газети. В театрах ставлять п’єси для юних глядачів, кіностудії знімають для них фільми, пр радіо і телебаченню для дітвори щодня організовують цікаві передачі…

— Федю, любий, дорогий! — з благанням у голосі вигукнув Ніанг. — Візьми мене з собою у твою чудесну Променистеанію! Яка прекрасна ваша країна!

Що міг відповісти Кудряш на прохання друга? Він і сам не знав, чи доведеться йому ще коли-небудь побачити рідну домівку, тата, маму, сестричку, своїх учителів, товаришів…

Журба знову охопила хлопчика.

“Як глибоко я помилявся! — змушений був визнати Федя. — Думав, що подвиги можна було вершити тільки в добу парусного флоту, що вік романтики давно минув… Які дурниці! Без сумніву, Колумб, Магеллан, Кук, Дежнєв, Хабаров, Лаптєв, Головін та багато-багато Інших безстрашних моряків немало зробили для науки, для людства. Звичайно, не може бути й мови про те, щоб поставити знак рівності між ними й купцем Дієго, на чий корабель я потрапив…,Та хіба романтика була лише в епоху великих географічних відкриттів?”

Чим більше Федя згадував прочитані книги, переглянуті кінофільми, бесіди з товаришами, з дорослими в школі і вдома, екскурсії по рідному краю, тим іншою поставала перед ним велика країна, в якій він мав щастя народитися й жити. Перед його очима ніби зненацька спливло те, мимо чого він проходив щодня, як повз звичайні буденні речі, в чому не вбачав ні величі, ні героїки…