Читать «На каравелі "Улюбленець Нептуна"» онлайн - страница 104

Ніанг, як тільки міг, намагався розвеселити товариша, підбадьорити його, але той з кожним днем все хмурнішав. Туга за батьківщиною, тяжка, нестерпна, краяла хлопчикове серце.

Ось і сьогодні, як і в минулі й позаминулі дні, Кудряш сидів на своєму улюбленому місці, біля бушприта, й згадував домівку. Тепер його вже годі було переконувати у перевагах парусного флоту. Він на власні очі пересвідчився, скільки праці, зайвих зусиль і непотрібного ризикування витрачають моряки, встановлюючи й замінюючи вітрила. І все ж каравела — іграшка морської стихії. Налітав ураган — і її, як маленьку шкаралупку, жбурляло в океані, молотило могутніми водяними валами, готовими потрощити корабель на друзки. Наставав штиль — і найумілішим морякам не вдавалось зрушити каравелу з місця. Вона могла тижнями стояти в океані, чекаючи попутного вітру… Жоден капітан парусного корабля, в разі потреби, не зміг би спрямувати його заднім ходом, різко загальмувати або ж змусити рухатися супроти вітру. Жоден найдосвідченіший моряк не в змозі гарантувати прибуття парусника в місце призначення у точно визначений час. А все це легко долають сучасні судна, оснащені потужними двигунами…

Федя мимохіть ловив себе на думці, що раніше він, по суті, відмовлявся від завоювань людства, здобутих нерідко ціною неймовірних зусиль і навіть жертв.

“Геть досягнення сучасної науки й техніки! Геть електричну лампочку! Хай живуть каганці! Не потрібні автомобіль, літак, тепловоз! їх замінять коні, мули, верблюди. Не потрібні радіо, телефон, телеграф! Замість них давай голубів… Не треба телебачення, радіолокації… Яке безглуздя! Хто втовкмачив мені в голову цю нісенітницю?! — безжально картав себе Кудряш. — Чим не до вподоби мені були підводні човни, дизель-електроходи?.. Так від середньовіччя неважко дійти і до кам’яного віку… А люди, наші чудові трударі, — про них я забув! Якими стали вони за роки Радянської влади — високоосвіченими, культурними, благородними. В Радянському Союзі, в країнах соціалістичного табору для людей створено такі умови, про які й не мріяв у своїй книзі Томас Мор… Та що казати! Коли б можна було зараз зібрати всіх хлопчаків, які скаржаться на нудьгу, на те, що романтики їм не вистачає, я б їм розповів….”

Відчайдушний крик марсового пролунав над палубою:

— Підводна скеля! Пливемо на скелю!!

Каравела різко подалася вбік. Водночас дужий поштовх повалив усіх із ніг. Почувся страшенний тріск.

— Іржавий якір тобі в бік! Куди дивився?! — осатаніло вигукнув капітан й, навідліг ударивши Франсіска під вухо, сам ухопився за стерно. — Ми сіли на підводну скелю і…

Оглушливий гуркіт знову струсонув “Улюбленця Нептуна”. Затріщав, розламуючись під ударами хвиль, корпус корабля; розриваючи ванти й вітрила, упали щогли. За кілька секунд про існування каравели нагадували тільки дошки, колоди, уламки щогл, барила, які тягло підводною течією.

Опинившись серед хвиль, Кудряш ледве успів вхопитися за дошку, що пропливала мимо. Збоку промайнуло позеленіле від жаху обличчя Луїса, вп’явшись побілілими пальцями в краї барила, пливли Габріель і Альфонса… За уламок щогли трималися Франсіско, капітан, Доменіко, боцман і Алонсо… Федя озирнувся і побачив Ніанга. Той безпорадно борсався у воді, намагаючись втриматися на поверхні.