Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 89

Микола навіть не запідозрював, яку важливу для фізика властивість має його мислення. Розв’язуючи фізичну задачу, він міг наочно уявити собі атом — прозоро-голубу пульсуючу хмаринку електронів навколо вугільно-чорної цятки — ядра. Ядро здавалося йому чорним, мабуть, тому, що чорним був нейтрид. Він виразно уявляв собі, як метушаться і зіштовхуються в газі голубі мізерно малі частинки, як змінюється їх розпливчаста хмаринка — то сплющуючись, то видовжуючись, то зливаючись з іншими в молекулу. Він бачив, як, розбризкуючи на льоту уламки зустрічних атомів, стрімка ядерна частинка пронизує наскрізь ажурне атомне сплетіння у твердому кристалі. Коли ж він надто напружував думку, то міг уявити навіть те, чого не уявляв ніхто: електрон, частинку-хвилю.

У науці існують факти, існують цифри й рівняння; в лабораторіях є прилади й установки для найтонших спостережень, є лічильно-аналітичні машини, які виконують математичні операції із швидкістю, що в мільйони разів перевищує швидкість людської думки.

Але, крім логіки фактів, існує ще й творча логіка уяви. Без неї неможливо збагнути факти, осмислити формули, неможливо помітити й виділити нові явища, здобути нові знання про природу. Саме уява і є те, що відрізняє людину від будь-якої “найрозумнішої” електронної машини, хай навіть із ста тисячами ламп. Уява — це здатність побачити те, чого не можна побачити.

**

*

Самойлов і Якін, користуючись здобутими фактами й здогадами, вперто намагалися встановити причини вибуху в сімнадцятій лабораторії. На початку складеного ними “переліку подій” вони записали:

“1. Голуб і Сердюк із своїми помічниками опромінювали зразки нейтриду негативними мезонами великих еіергій для того, щоб з’ясувати, чи можливе збудження нейтронів у нейтриді”.

Так зазначалося офіціально. А насправді Іван Гаврилович хотів більшого. Він шукав “мезоній” — речовину, без якої не може обійтися нейтридна промисловість, речовину, яка зробила б добування нейтриду легкою і недорогою справою. Досліди безрезультатно тривали вже кілька місяців. Ніхто не вірив у гіпотезу “мезонію”, навіть він, Микола.

До того ж, під час досліду виник незвичайний ефект — відштовхування мезонного променя від плівки нейтриду. Для Івана Гавриловича Голуба це означало, що до головної мети дослідження додалася ще одна: дізнатися, зрозуміти причини цього ефекту. Під впливом чого нейтрид якось дивно заряджається негативною електрикою?

Микола читав далі:

“5. Виявлено коротке замикання в електромагнітах, які витягали з головної камери позитивні мезони й продукт їхнього розпаду — позитрони. Це замикання не могло статися під час вибуху, бо тоді мезонатор був вимкнутий…”

Отже, витяжні електромагніти зіпсувалися під час досліду, а можливо, й раніше. Не можна було не помітити цієї несправності: електронні контрольні прилади повідомляють навіть про найменше відхилення від режиму, не кажучи вже про коротке замикання. Найімовірніше, що Іван Гаврилович після багатьох невдалих дослідів ухопився за цю ідею, підказану випадком: опромінювати нейтрид не в чистому вакуумі, а в атмосфері позитронів.