Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 61

— Все… Ще дві з половиною хвилини… — Вебстер закурив, глянув скоса на генерала, який стояв поруч, і від подиву захлинувся димом.

Генерал молився! його прив’яле обличчя з краплинками поту в зморшках щік і лоба набуло дивного, байдужого вигляду, очі безпредметно втупилися в щілину бліндажа, губи щось беззвучно шепотіли, пальці складених на животі рук злегка ворушилися в такт словам У Вебстера на мить виник сумнів, чи реальне все те, що відбувалося? Чи справді вони за хвилину зроблять постріл по Місяцеві? Невже цей стариган у генеральському мундирі, що сумирно просить у бога удачі, той самий генерал Х’юз, який висунув ідею “космічної оборони” і добре попрацював, щоб здійснити її?..

Вебстер делікатно кашлянув. Генерал припинив бесіду з богом, суворо зиркнув у бік майора Стіннера. З обличчя майора одразу зникла іронічна посмішка під вусиками.

— Вмикаєте ви? — спитав він Вебстера.

— Уже ввімкнуто. Тепер працюють автомати…

Кілька довгих секунд усі троє мовчки дивилися в щілину. Очікувана мить все ж не співпала зі справжньою: над чорним силуетом павільйону спалахнуло біле полум’я і метнулося у височінь. В ту ж секунду здригнулася під ногами бетонна підлога. Ще за секунду пролунав оглушливо дзвінкий звук атомного пострілу: “Б-а-а-м-м-м…”

Вебстер побачив, як ліворуч затремтіла і впала купою каміння й пилу поточена вітрами скеля. Гуркочуча луна віддаленими вибухами покотилася в гори…

На екрані телеустановки якийсь час нічого не було видно, крім світного радіоактивного туману. Потім вентилятори видули радіоактивне повітря, і знову з’явилося вертикальне дуло “телескопа” у павутинні тяжів. Електронні автомати швидко налагоджували наводку, що порушилась від струсу. З щілини в дисковій основі “телескопа” чорні штанги знову підняли до затвора нейтріум-снаряд з водневим зарядом, і його знову проковтнув люк затвора.

Після нестерпно довгої хвилини разом із звуком атомного пострілу здригнулася земля, полинув у височінь і розтанув сліпучий спалах газів і повітря…

Вони вийшли з бліндажа. Над горами панувала незвичайна тиша. Жовте сонце хилилося до хребта на заході. На сході підводився напівпрозорий Місяць. У самому зеніті небо перетинали смуги реактивних газів.

Снаряди летіли до Місяця. Місяць мчав назустріч снарядам.

Мабуть, з часу виникнення обсерваторії на горі Паломар це був перший випадок, коли величезний телескоп-рефлектор з п’ятиметровим дзеркалом був спрямований не в запаморочливі глибини Всесвіту, а на найближче до Землі космічне тіло — Місяць.

Було за північ. Маленький напівдиск Місяця перевалив через зеніт і вже хилився до заходу, його світло лилося всередину павільйону обсерваторії крізь широку щілину в куполі. Верхню частину щілини заступав циліндричний силует телескопа-рефлектора.