Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 54
Володимир Іванович Савченко
Раптом Іван Гаврилович зупинився, поглянув спідлоба на мене й гаркнув:
— Слухайте, Самойлов, це ж… просто неподобство! Я вже цілих десять хвилин заливаюся перед вами соловейком, а ви й слухати не хочете. Користуєтесь тим, що ми не на лекції і я не можу вигнати вас з аудиторії?
Я почервонів.
— Та, ні, Іване Гавриловичу… я слухаю…
— Годі! Ось я щойно згадав про “мезоній”, і ви кивнули з авторитетним виглядом. Ви знаєте, що таке “мезоній”? Ні! І не можете знати… — Голуб сердито засопів, витяг з кишені поламану цигарку, почав шукати іншу. — Казна-що! Я розповідаю йому цікаві речі, а він викручується, як першокурсник на заліках…
Ой, як палало моє обличчя! І справді, свинство: не слухати, і кого? Івана Гавриловича, який у свій час тягнув мене на дослідну роботу…
Якийсь час Іван Гаврилович мовчав, курив і хмурився, потім сказав:
— Ну, гаразд. Якщо ви поводитеся, як хлопчисько, то хоч я не повинен поводитись по-дитячому і сердитись на вас… Значить, я ось про що…
І він коротко повторив мені свої міркування. Нейтрид не став поки що ідеальним матеріалом для промисловості. Він надзвичайно дорогий. Виготовлення його складне й дуже повільне. Він зовсім не піддається обробці. Значить, він недоступний для масового застосування. Все це було для мене не нове. Мабуть тому, я й слухав неуважно його висловлювання. Далі. Все лихо з принципі одержання нейтриду з допомогою складних і неекономних мезонаторів. Навіть точніше: в принципі одержання мезонів у прискорювачах. Мезонатор — по суті, прискорювач і, як і всякий прискорювач, має мізерний коефіцієнт корисної дії. (Браво, Іване Гавриловичу! Кому-кому, а мені не знати, що мезонатори, навіть зроблені з нейтриду, дуже погані!)
Іван Гаврилович знову захопився. Він вимахував перед собою рукою із згаслою цигаркою.
— Отже, мезонатор приречений: він не годиться для масового виробництва. Адже це приблизно те саме, що добувати вогонь тертям. Мезонатор приречений. Хоч він і є моїм дітищем, я мушу це визнати. Треба шукати щось інше, інший спосіб одержання мезонів, такий же природний і простий, як, наприклад, одержування нейтронів із подільного урану двісті тридцять п’ять.
— То що ж таке “мезоній”, Іване Гавриловичу — перебив я його, щоб прискорити розмову.
— Оце і є мезоній.
— Що — оце?!
— Оце саме… — Іван Гаврилович зробив жест, ніби намагався спіймати щось у повітрі: чи то листок, що падав з клена, чи то свій мезоній, і показав мені порожню долоню. — Мезоній — це те, чого ще немає.
Він помітив розчарування на моєму обличчі й засміявся:
— Розумієте, це — мета. Треба знайти таку речовину, яка виділяла б мезони так само щедро, як уран двісті тридцять п’ять, плутоній або торій виділяють нейтрони. Речовину, яка ділиться на мезони, розумієте?
— Гм-гм… — невиразно пробурмотів я.
— Така речовина неодмінно повинна бути в тій нескінченно різноманітній кладовій, яка зветься Всесвітом, — казав далі Іван Гаврилович. — її треба тільки зуміти добути.
— Яким чином?