Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 35

— Сигнал прийнято! Висота — шістдесят кілометрів, напрям руху — точно за розрахунками.

— Добре. Мікрофон!

— Слухаю!

Зв’язковий пірнув у намет і разом з двома солдатами викотив звідти портативну радіоустановку. Генерал підійшов до мікрофона:

— Увага всім! — Голос його звучав тепер владно, обличчя стало суворе. — Доповісти готовність стартових установок!

— Ракета номер один готова! — пролунав у динаміку хрипкуватий бас.

— Ркетанмердвагтова! — одним духом відрапортував дзвінкий юнацький голос.

— Ракета номер три готова!

— Ракета номер чотири готова!

— Так. Доповісти готовність радіонавігаційних установок! — понесли радіохвилі по тундрі голос генерала.

— Радіолокатори спостерігачі за супутником готові!

— Радіолокатори спостерігачі за ракетами готові!

— Радіоприціли готові!

— Слухати всім! Приготуватися до старту через півтори хвилини за моїм сигналом!

На радіоустановці заблимала червона лампочка прийому. Оператор, схилившись до щитка, переключив кілька важелів. Тепер заговорили пункти спостереження протиповітряної оборони. У мене з’явилося таке відчуття, наче вони з рук у руки передають супутник-снаряд.

— Супутник пройшов сорок п’яту паралель. Напрям — згідно розрахунків…

— Супутник пройшов п’ятдесят першу паралель…

— Супутник пройшов п’ятдесят третю…

Генерал поглянув на хронометр, кивком голови наказав оператору вимкнути прийом. Не відводячи погляду від хронометра, нагнувся до мікрофона.

— Увага всім! — і немов вистрілив голосом: — Старт!!!

Далеко на заході ажурні стартові башти, сніг і хмари освітилися червоними спалахами. Я побачив, як полум’я поповзло по баштах угору; маленькі веретеноподібні тіла якусь мить неприродно висіли в повітрі, спираючись на стовпи вогню, потім метнулися до хмар. Через секунду пролунав гуркіт стартових вибухів. А ще за секунду ракети зникли в хмарах.

Коли стартовий гуркіт стих, стало чути тоненький спів моторчиків, — це на будках радарів слідом за ракетами поверталися, немов вуха у нашорошеного звіра, параболічні антени. Я побачив, як зелені лінії на екранах радарів зламалися двома сплесками: радіохвилі, які відбилися від ракет, летіли назад до антен. Сплески поступово розсувалися.

— Висота тридцять кілометрів! — вигукував промерзлим голосом оператор у кожушку. — Тридцять п’ять! Сорок!.. П’ятдесят кілометрів! Шістдесят п’ять!..

І ось параболічні антени радарів на мить завмерли і почали повільно повертати ліворуч: це там, за хмарами, в розрідженому темно-синьому просторі, чотири ракети з потужними зарядами, мабуть, відчули теплове випромінювання супутника, який наближався до них, і змінили курс.

— Ракети лягли на горизонтальний курс!

Кілька секунд тривала мовчанка. Генерал дивився то на хронометр, то на екрани радарів. Раптом біля локатора, антени якого були спрямовані на південний захід, оператор вигукнув:

— Є супутник!

Усі обернулися до нього. Антена цього локатора теж ожила і почала помітно повертатися праворуч. Маленький штрих упоперек світної лінії на екрані поступово зростав.