Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 30

А нейтрид вимагає величезної кількості ртуті. Звичайно, це ще тільки здогадки, але якщо вони справдяться, то справа там дійшла до промислового застосування нейтриду… Ай-ай, містер Г. Дж. Вебстер (не знаю, на жаль, як розшифрувати ваші “Г” і “Дж”)! Наукові спостереження, виступ у пресі… За таке шахрайство в старі часи вас били б свічниками по фізіономії…

20 серпня. Добували — веселились, взнали вартість— просльозились… Одне слово, нейтрид неймовірно дорогий. Кілограм його коштує приблизно стільки ж, скільки кілограм повністю очищеного урану двісті тридцять п’ять. Але кілограм урану — це рік роботи атомної електростанції, а кілограм нейтриду — мікроскопічний кубик із стороною в одну десяту міліметра! А що з нього зробиш?

Отже, доки ми не доб’ємося дешевого способу застосування нейтриду (здешевити виробництво ми поки що не можемо) всі наші зразки придатні хіба що для музеїв. Очевидно, найвигідніше застосовувати нейтрид у вигляді плівки товщиною далеко менше ангстрема. Це будуть найтонші нейтрид-покриття, які захистять звичайний матеріал від температури, радіації, розриву і всього іншого.

Вчора один плановик із центра, який приїхав обговорити перспективи застосування нейтриду, образився: “Плівки тонші за атоми? Не вважайте мене за дурня5 Таких плівок не буває”. Ледве ми йому довели, що з нейтриду, який складається з ядерних частинок, в тисячі разів менших за атоми, це робити можна…

Його ми переконали, але все-таки, як же ми контролюватимемо товщину цих плівок? Інструментами, які складаються з атомів?..

Ось що: треба обдумати аналіз із допомогою гамма-променів. Мабуть, це єдиний спосіб…”

Далі в щоденнику Самойлова ідуть ескізи приладів, схеми вимірювань та розрахунки, які ми випускаємо, тому що не все там може бути зрозуміло читачу.

“16 вересня. Іван Гаврилович тижнів два тому сказав:

— Мені здається, що коли ми перейдемо межу в один ангстрем, властивості плівок різко зміняться. Очевидно, вони будуть дуже еластичні, а не тверді, як теперішні.

Позавчора Сердюк вийняв із касет шматки фантастично тонкої м’якої чорної стрічки. Стрічка заповнювала найменші зморшки на папері. її можна було зім’яти в майже непомітну грудочку. Виміряли на гаммаметрі товщину: нуль і п’ять сотих ангстрема!

— Ну, що я казав! — тріумфував Голуб, сяючи окулярами. — Вона м’яка, як вода! Бачите?

Та всіх нас приголомшив Сердюк. Він, мабуть, уже давно продумав цей ефект, в усякому разі, цілком підготувався до нього. Одна з стрічок мала навіть спеціальні потовщення по краях. Він видобув із свого стола якийсь пристрій, схожий на лобзик, затиснув у нього плівку, натягнув її і звернувся до нас:

— Чи уявляєте ви, що таке плівка завтовшки у п’ять сотих ангстрема? Ні, мабуть, не уявляєте. Ось погляньте! — Сердюк наставив свій пристрій з плівкою на обрубок товстого сталевого прута і легко, зовсім не натискуючи, провів плівку крізь нього. Прут лишився цілий. — Бачите, немов через повітря, проходить. — Він простягнув прут мені: — Знайди, де я різав!