Читать «Таємнича Африка» онлайн - страница 51

Нарешті він вийняв з торбинки трубочку і наповнив її білим порошком. Далі підняв кінчик хобота, вдмухнув у нього порошок і помчав геть, як навіжений.

На цьому церемонія закінчилась, можна було починати свято розподілу здобичі. Жінки й діти топірцями розчистили місце й розвели навколо багато невеликих вогнищ, щоб відігнати мух. Чоловіки вправно розбирали тушу слона. Деякі познімали пов'язки з стегон і голі працювали в череві велетенської тварини. Шматки м'яса летіли до жінок, що стояли навколо. Ті ловили м'ясо і загортали в бананове листя. В подяку за свято, яке я їм улаштував, негри дали мені найласіший шматочок — кінчик хобота. Я радо взяв його. Завбачливі жінки принесли з собою навіть казани, і незабаром у них уже тушкувалося м'ясо. Почався радісний бенкет.

Після бенкету негри навантажили повні з горою кошики і, співаючи й махаючи нам на прощання руками, рушили додому. Нашу частку м'яса я звелів віднести до центрального табору. Там було збудовано великі дерев'яні помости, на яких ми сушили нарізане тонкими стьожками м'ясо. Крім того, в таборі тепер цілими днями горіло курне багаття, над яким м'ясо коптилося. Так воно не псувалось, і мої помічники-негри на деякий час були забезпечені харчами. М'ясо — їхня найулюбленіша страва.

Як завжди, день із таким багатим обідом скінчився нестримними танцями.

Коли я ввечері сидів біля свого намету і замріяно дивився в нічну темряву, переді мною несподівано наче з-під землі виріс Еела. Вигляд у нього був звичайний. Він добродушно глянув на мене, потім сів навпроти на дерев'яний стільчик. Я подав йому сигару. Він нічим не нагадував зараз того Еелу, що недавно чаклував навколо слона.

Ми спокійно палили, він свою сигару, я — свою. Я ні про що не розпитував його, бо знав, що коли Еела захоче говорити, то заговорить сам.

Нарешті він промовив:

— Тебе дивує те, що робив Еела. Однак Еела мусив чаклувати біля слона, тому що батько Еели і ще старіші батьки наказували Еелі робити так, і Еела повинен слухатися.

— Звичайно, — відповів я і не сказав більше нічого.

У «ВЕЛИКОГО ЛІКАРЯ ДЖУНГЛІВ» У ЛАМБЕРЕНЕ

Одного разу, коли я саме перебував у місіонерстві Святої Анни, мені прислали запрошення відвідати разом з одним пастором лікарню великого гуманіста професора Альберта Швейцера в Ламберене. Ніколи не забуду тих кількох тижнів, які я провів там, у відомого на весь світ музиканта, теолога і, перш за все, лікаря, котрого називають «Великим лікарем Габуну».

Альберт Швейцер народився 14 січня 1875 року в маленькому ельзаському містечку Кайзерсберг в сім'ї священика. За родинними традиціями він став теологом. Надзвичайно обдарований, Альберт Швейцер ще порівняно молодим зайняв кафедру теології і філософії при Страсбурзькому університеті.

Незабаром ім'я його стало широко відоме. Він не тільки виголошував проповіді з церковного амвона, а й грав на органі і могутніми звуками передавав людям свої думки та почуття. Маючи великі здібності до музики, він ще в дитинстві одержав високу музичну освіту. Альберт Швейцер рано навчився майстерно грати на органі — інструменті, який він полюбив над усе. Здавалося, його місце в житті остаточно визначене.