Читать «Таємнича Африка» онлайн - страница 43

Щось холодне змочило мої порепані губи. Я прийшов до пам'яті. Вода?.. Так, вода!.. Не хотілося розплющувати очей, не хотілося прокидатися, щоб знову страждати від спраги і спеки. Та ось вода потекла в горло, пересохле, розпечене горло, і вогненним струменем влилася в шлунок. Я смоктав і смоктав її, а потім обома руками вчепився в щось вогке і холодне, що погойдувалося над моїм обличчям. Від хвилювання в мене мимохіть розплющилися очі. Дві брудні коричневі руки, які тримали біля моїх губ бурдюк з водою, здалися мені прекраснішими, ніж руки найвродливіших красунь. Я глянув в усміхнене смагляве обличчя, схилене наді мною, і ніби побачив обличчя ангела. Потім відразу ж заснув — міцно, без снів.

Мене збудив Ібрагім. Він сміявся і показував на своїх супутників. Це були два чоловіки з племені борну, сини ловця пітонів, до якого ми саме і їхали. Випивши приготованої Ібрагімом міцної кави, я відразу відчув себе краще. Перш за все згадав я про коня. Борну його теж напоїли, і він поволі повертався до життя. Ібрагім радів, як дитина, що застав мене живим. Організм у мене був міцний і витривалий, тому я швидко очунював. Ще недавно я з своїм виснаженим до краю конем лежав сам серед пустелі, напівзбожеволілий від спраги, неспроможний захиститися від звірів. А зараз, напившись води, оточений друзями, я знову почував себе повноцінною людиною. Я був урятований.

Ловець змій і його чотири сини докладали всіх зусиль, щоб поставити мене на ноги. І за два дні я вже встав з постелі. Мене дуже зворушувала турбота цих людей. У їхній господі я почував себе як дома.

Борну — стародавнє плем'я берберів. Людей цього племені називають «африканськими рицарями», тому що обличчя вони прикрашають шрамами, завдаючи собі ножами ран.

Незабаром я був уже цілком здоровий і хотів піти зі своїми господарями на лови змій: мені шкода було пропустити таке видовище. Але ні сам ловець пітонів, ні його сини не хотіли й слухати про це. Розмахуючи руками, вони один поперед одного намагалися пояснити мені, чому зараз не слід іти на лови. Тільки з допомогою Ібрагіма я зрозумів, що справді зараз краще побути кілька днів тут.

Справа в тому, що до селища прибував великий фокусник Нігерії, знаменитий Аль-хаджі Дого, який мав хист зачаровувати людей. Про це стало відомо заздалегідь. Без телеграфа й телефона, з допомогою самого лиш барабана, звістка дійшла до найглухіших селищ. Коли нарешті настав день прибуття Альхаджі Дого, з усіх усюд почали стікатися глядачі — пішки, на верблюдах, ослах, навіть на арабських скакунах. Їх було десятки тисяч з різних племен: борну, фулані, бедуїни, туареги і хауса. Нікому не хотілося поминути таку нагоду. Всі прагнули побачити мистецтво Альхаджі Дого, тобто «Великого Альхаджі» («Альхаджі» мають право називатися всі мусульмани, що ходили поклонитися святим місцям у Мекку і в Медіну).