Читать «Таємнича Африка» онлайн - страница 11

— Ляж, Упертий! Ні з місця, Товстуле!

Обоє відразу ж скорилися. Тоді я підкликав їх до себе і примусив виконати різні вправи. Вони слухались мене, хоч час від часу люто позирали на Макумбу, який обережно підсувався до виходу. Знахар був наляканий до смерті. З посірілим обличчям він вибрався з загороди і, похитуючись, почвалав геть. Народ корчився з реготу, а найдужче сміявся вождь Факамба. Його честь було врятовано.

НА РІЧЦІ КАЙТІ

Хто думає, що рабство й торгівля невільниками — явище минулих часів і що нині про це можна тільки прочитати в пригодницьких романах, той глибоко помиляється. Всього кілька років тому газети писали, що в одному з районів Західної Африки продавали людей у неволю. Незважаючи на різні заходи, спрямовані проти цього, на чорному континенті й досі не припиняється работоргівля. Різниця тільки в тому, що зараз це робиться потай і називається вербуванням робочої сили.

Колись торгівля невільниками була дуже поширена, і більшість работорговців страшенно багатіла на ній. Покласти їй край було не так просто. Минало багато часу, поки якийсь новий закон перемагав опір. Адже ці закони підривали інтереси работорговців, а також суперечили релігійним і громадським звичаям, які глибоко вкоренилися в суспільстві білих народів. Утруднювало справу також те, що в Африці були недосліджені місцевості, де важко простежити, як виконується закон.

Одна з причин, за яку чіпляються торговці невільниками і яка нібито виправдовує їхню брудну справу, — це величезна нестача робочої сили. Работорговці століттями по-розбійницькому вивозили людей, внаслідок чого цілі райони Африки обезлюдніли. Тропічне сонце швидко виснажує людину, і це дуже знижує працездатність. Тому відповідно треба наймати більше робітників, щоб якось урятувати становище. Якщо в себе на місці робочої сили не вистачає, її шукають деінде. Як і колись, намагаються купити людей, зробити їх своєю власністю, бо при такій умові невільники обходяться дешевше, ніж машини.

Мандруючи в районі Шарі, на схід від озера Чад, я дістався до місцевості, куди дуже рідко навідуються європейці. Там на річці Кайта живе маловідоме негритянське плем'я кайта, або, як його ще називають, заракаба.

В минулому на це мирне плем'я мисливців часто нападали работорговці і завдавали йому багато горя. Вони пробиралися в селища і викрадали не тільки чоловіків, а й молодих дівчат. Кайта — стрункі негри з гарною поставою. Работорговцям, мабуть, особливо подобались їхні дівчата, і їм загрожувала найбільша небезпека.

Обличчя ж сучасної дівчини-кайта викликає в сторонньої людини жах. Навіть око розбійника-работорговця не знайшло б тепер у ньому нічого привабливого. Його спотворюють величезні губи, вивернуті, як качиний дзьоб, часом такі завбільшки, як блюдце. Жоден работорговець не поквапиться на таку «красуню». Проте чоловіки-кайта задоволені цією жахливою «модою», бо завдяки їй дружини й дочки їхні не мають більше попиту на невільничих ринках. Вони навіть пишаються своїми губатими жінками і вважають їх вродливими.