Читать «Відважні» онлайн - страница 82

Блінов поклав руку йому на коліно.

— Дорогий друже, — сказав він з тією щирою простотою, яка завжди насторожувала Мейєра, — ми ж зібралися сьогодні, щоб відсвяткувати наш союз… Визнаю, я завдав вам деяких неприємностей. Мені здавалося, що ви більше, ніж слід, цікавитеся моїми справами. А проте мої повноваження дещо інші, ніж у звичайного бургомістра. Ви це, мабуть, зрозуміли?..

— Я переконався в цьому, — серйозно сказав Мейєр.

— Чому я приїхав сюди, в це місто? Щоб цупити з музею картини? Чи, може, з метою інтригувати проти вас?

По тіні, яка майнула по обличчю Мейєра, Блінов зрозумів, що влучив у ціль. Мейєр відкинувся на спинку крісла і, не кліпаючи, пильно дивився у вічі своєму співбесідникові.

Блінов відпив з чарки.

— Так, — мовив він тихо, і голос його щиро прозвучав у цій невеликій кімнаті, слабо освітленій лампою під синім абажуром, — ви думали про мене дуже погано, Мейєр. Але, на жаль, я не можу вам поки що все розкрити… Не знаю, що буде зі мною потім, адже доля моя вирішується не тут.

— Де ж саме? — подався вперед полковник Мейєр.

— У Берліні, — сказав Блінов. — Ні про що більше мене не питайте. Повірте, інтереси справи вимагають, щоб ми йшли в одному напрямку, але кожен своїм шляхом. Необхідно, щоб жителі міста мені довіряли. — Він нахилився до Мейєра і знизив голос до шепоту: — Була ідея створити партизанський загін. Я мав разом з ним піти в ліс…

Мейєр розуміюче кивнув.

— Ну, і що ж? — швидко запитав він.

— Зараз вже ніколи: назрівають події на Дону.

Мейєр глибоко затягнувся димом сигари. Він був розчарований — бургомістр не сказав нічого зайвого.

Розділ дев’ятнадцятий

ЗАВДАННЯ

Вночі Колеснику не спалося: болів поперек, голову обсіли нелегкі думи. Що буде з загоном, якщо Геннадій Андрійович не дістане продовольства?

Селяни повідомили, що в Малинівці заховано хліб, його закопали в ямі. Але дістатися до нього важко. Яма поряд з будинком, де колись була сільрада, а тепер живуть поліцаї. Без бою хліба не взяти. Ну і що ж? Зрештою, поліцаїв там не так вже й багато. Головне — напасти на них зненацька.

Колесник з вдячністю подумав про тих багатьох простих людей, котрі, нехтуючи небезпекою, пробираються дальніми стежками і приносять партизанам важливі вісті. Їхніми очима партизани стежать за кожним кроком гітлерівців у найвіддаленіших населених пунктах…

Саме завдяки доставленим відомостям партизани за останні тижні тричі громили обози гітлерівців, призначені для фронту. Вони спалили і висадили в повітря понад тридцять навантажених мінами і снарядами «круппів»…

Колесник розумів, що це не може не викликати відповідних дій з боку гітлерівців. Треба чекати каральних загонів. Зараз, після тієї диверсії на станції, гітлерівці особливо люті. Доведеться партизанському загонові перебазуватися на нове місце.

Та головна турбота Колесникова полягала в тому, щоб розвідати район, де фашисти будуватимуть систему укріплень. Вже кілька разів штаб фронту по радіо запитував про це у партизанів. Та повідомити, по суті, нічого…

«Що ж робити? — подумав Колесник. — Пробиватися в район будівництва? Ну добре, загін проб'ється, хоч і ціною великих втрат і жертв. Та все ж головного він не знатиме. Де споруджуються доти? Скільки їх? Які дороги вони прострілюють? Як організовано систему вогню?» Саме про це важливо дізнатися для того, щоб майбутній наступ наших військ був успішним.