Читать «Відважні» онлайн - страница 111

Миколка наддав ходи і перейшов на інший бік вулиці, щоб випередити батька, не підходячи до нього зовсім близько. Батько ступав повільно, несучи бачок, як дорогоцінність. Упади він зараз — десять чоловік, і без того виснажених, залишаться голодними на цілу добу. Краще йти помалу. І він йшов, щоразу обережно вибираючи місце, куди поставити ногу. Та, хоч як він старався, від слабості його хилитало з боку на бік.

Миколка бачив ці муки, йому до болю стало жаль батька, такого змарнілого і на вигляд старого. Ось, щоб трохи перепочити, батько поставив бачок біля тину і рукавом витер з обличчя піт.

Цієї хвилини Миколка наздогнав його.

— Тату! — тихо покликав він, не зупиняючись.

Батько повернув голову і судорожно схопився рукою за тин. Він дивився на Миколку радісно і здивовано, але в очах його майнула й велика тривога. Як міг Миколка опинитися в цьому заклятому місці?.. Що він тут робить?..

Миколка уповільнив крок, але в цей час попереду з'явилися два офіцери. Вони йшли повагом і нарешті зупинилися біля ближніх воріт. Розмова в них була довга, серйозна, і вони не поспішали розходитися.

При них Миколка не наважився підійти до батька. Він тільки моргнув, усміхнувся і, пройшовши ще кілька кроків, звернув у провулок.

Він довго дивився з-за тину, як батько йшов усе далі й далі…

Так, важко, дуже важко було сюди добутися, але ще важче виконати те, що наказав Колесник…

Розділ двадцять шостий

СЕКРЕТ КОВАНОЇ СКРИНІ

Микита Борзов уже кілька днів не знаходив собі місця. Зв'язковий доставив йому розпорядження Колесника будь-що добути відомості про укріпрайон. Але як це зробити? Борзов на власні очі бачив, що бургомістр, повернувшись з поїздки, вийняв карту з планшета і заховав її у свою скриню.

Коли Блінов порався біля скрині, Микита Кузьмич пильно стежив за його руками — де він натискує, які черепашки повертає, — але ніяк не міг запам'ятати, в якому порядку і в який бік — направо чи наліво — їх треба крутити і по скільки разів.

Якби тільки заволодіти цією картою! Ну хоча б на одну годину!

Зв'язковий розповів йому про те, що Колесник послав Миколку і Вітю в район будівництва з завданням знайти Олексія Охотникова і встановити з ним зв'язок.

Микита Кузьмич добре знав Олексія. Це людина дії. Коли б йому допомогти хоч трохи, він багато зробить.

З великими труднощами, стараючись не викликати підозри Блінова, Борзов добився, щоб йому дозволили супроводжувати нову групу городян, мобілізованих на будівництво.

Три дні він безуспішно шукав нагоди непомітно поговорити з Олексієм. Полонених водили строєм, а по обід посилали Юренєва. його й побачив Микита Кузьмич у черзі перед кухнею. Вони зустрілися поглядами, і Юренєв одвернувся.

— А, давній приятель! — посміхнувся Борзов, підступивши близько до нього. — Я бачу, ти ніде не губишся. Мій пес досі ночами виє, все про тебе згадує. Скаржиться, що не дали йому штани з тебе здерти…