Читать «На дикому Заході» онлайн - страница 99
Фридрих Герштекер
— Асовауме! — радісно вигукнув Браун. — Нарешті ти з'явився! А ми за цей час дещо зробили для тебе.
— То добре. Але… Навіщо ви схопили он того? — тихо спитав індіянин і показав рукою, що в ній він тримав лука й кілька стріл, на Еткінса.
— Він переховував крадених коней. Зараз ти про все дізнаєшся. Але спершу скажи, де ти так довго був? Що ти вивідав?
— Я маю полоненого.
— Кого? Де?
— Джонсона. Там, у лісі.
— Ти його в чомусь звинувачуєш?
— Бачиш оцю зброю? Стріли затруєні. Він підкрадався з ними туди, де лежав Асоваум, і хотів його вбити.
— От мерзотник! Ти ж його зв'язав?
— Так.
— І він не зможе втекти?
Індіянин усміхнувся.
— Кого вже Асоваум зв'яже, той не поворухнеться.
— Де ж ти був так довго? Тут є люди, що кажуть, ніби ти втік навмисне.
— Ти до тих людей не належиш, — відповів індіянин. — Невже мій брат думає, що я даром гаяв час? Я знаю убивць Гіскота.
— Знаєш? Хто вони такі? Кажи! — схвильовано крикнув Браун.
— Джонсон і… Раусон! — тихо мовив індіянин.
— Раусон! — вжахнувся Браун.
— Джонсон і Раусон, — ще раз сказав індіянин. — Блідолиций чоловік крав також разом з іншими коней.
— Асовауме, знаєш, кого ти звинувачуєш?
— Проповідника, — понуро мовив індіянин. — Може, він убив і Алапагу; але досі Асоваум марно кружляв навколо того місця. Проте білого чоловіка забив проповідник. Я вже чотири дні, як знаю це.
— І чого ж ти мовчав?
— Якби білі люди довели Раусонові одне душогубство, — всміхнувся Асоваум, — вони б його повісили, не дошукуючись, чи й друге він теж учинив. Тоді за Асоваума помстилися б чужі руки. Однак Асоваум… хоче помститися сам!
:— Де твій полонений?
— У лісі. Він думав, що червоношкірий воїн спить. А мій брат бачив колись пантеру, яка б заплющила очі?
— То ми його… Стривайте, що це таке? Вже втретє кричить пугач. То не умовний знак?
Індіянин прислухався. Знову пролунав поклик нічного птаха. І тричі відповів йому червоношкірий син лісів. Після того з лісу вже ніхто не озивався.
— То був пугач, — сказав Браун.
— Може, — задумливо мовив індіянин. — А може й ні. Он йому, видно, той знак відомий. — Він показав на зв'язаного.
Еткінс злякано позирав на двері й аж шарпонувся, як Асоваум відповів на поклик пугача. Але тепер, коли ніщо більше не озивалося з лісу, він тільки глузливо посміхався. Дарма Браун розпитував його — він мовчав і з гнівною зневагою відвертався також від Стівенсона, що зрадив його і тепер був поставлений до нього за сторожа.
Індіянин вийшов з хати. Мабуть, із півгодини панувала глибока тиша. Аж зненацька надворі почувся дикий крик. Відразу по тому Вілсон і Боувіт увели до кімнати Вестона, що хотів тікати й наскочив на засідку.
А трохи згодом з'явився й Асоваум з двома регуляторами, що вштовхнули до кімнати Джонсона. Джонсон був блідий і злякано озирався навколо. Раптом він побачив свого найзапеклішого ворога — Гасфілда.
— Ну то як? — спитав той. — Теж бандит? Хто його спіймав?
— Індіянин, — сказав Кук.
— Асовауме! — вигукнув Гасфілд, аж тепер угледівши індіянина. — Як гарно, що ти повернувся. Я просто не знаю, як тобі віддячити. На ось мою ковану сріблом рушницю. Ти вже давно хотів собі доброї зброї. Хай вона тобі стає в пригоді. А тобі, Джонсоне, цього разу так не минеться. Гляньте, як падлюка тремтить.