Читать «На дикому Заході» онлайн - страница 45

Вона затулила обличчя руками.

— Коні стають неспокійні, — сердито сказав Котон. — Що ми з нею робитимемо?

— Ідіть до коней! Я сам із нею впораюсь, — шепнув йому Раусон, і його очі дико блиснули.

— Що ви з нею зробите?

— Не бійтеся, — тихо сказав Раусон. — Якщо її свідчення кому й загрожують, то тільки мені.

— То йдіть к чорту і… швидше вертайтеся, — буркнув Котон. — Якщо ми загаємось, то ви будете винні.

За хвилину човни й коні розтанули в темряві.

ІНДІЯНКА ВИКРИВАЄ ПРОПОВІДНИКА. КОНОКРАДАМ ЩАСТИТЬ

— Де Асоваум? — тихо, але твердо спитав проповідник, коли зостався сам з молодою індіянкою.

Вона стояла й плакала.

— Де Асоваум? — удруге спитав він і схопив її за руку.

Індіянка вирвала руку й відсахнулась назад, наче до неї доторкнулася змія.

— Геть! Твій подих отруйний, дотик смертельний, а язик облудний. Твій бог брехливий, а то б він давно послав на тебе блискавку, щоб спопелити тебе, проклятого. Геть!

— Де Асоваум? — знову спитав проповідник хрипким голосом.

— О, якби він був тут, щоб покарати тебе! — палко мовила індіянка. — О, ти ще не бачив Асоваума в його бойовій красі! — гордо мовила вона, помітивши зневажливу посмішку проповідникову. — Ти ще не бачив, як він кидає томагавка, що влучає, мов блискавка, як з його вуст зривається бойовий поклик, як палають його очі, обіцяючи смерть ворогам! Але він прийде, він повернеться.

— Коли? Коли? — швидко спитав проповідник, і рука його злякано сіпнулася.

— Коли? — індіянка переможно засміялася. — Коли? Швидше, ніж тобі хочеться. Перш ніж сонце двічі встане на сході, він буде тут, і горе тобі, якщо ваші стежки схрестяться.

— А де він зараз?

— Де він зараз? Він повернеться не сам — з ним буде дужа рука, що вб'є того, хто його образив.

— Ага! — Раусона пойняла диявольська радість. — Значить, він пішов привести собі товариша! Я так і думав. Добре! Тоді ти моя, і ні бог ні чорт не вирвуть тебе в мене.

— Геть! — злякано крикнула індіянка, відсахуючись від нього, і кинулась до халупи. — Геть, дияволе!

— Ти моя! — дико зареготав Раусон. — І я вже подбаю, щоб твій язик ні про що не бовкнув.

— То хай же дасть мені силу Маніту мого народу, до якого я від цієї хвилини знову вертаюся, — крикнула Алапага й схопила томагавк, що висів їй при боці. — Умри, нещасний!

Раусон злякано поточився назад.

Алапага підскочила до свого ворога, і був би йому край, якби вона не спіткнулася об зірвані з завісів двері й не впала. Ту ж мить Раусон схопив її за шию.

— Якщо Раусон не заткне їй рота, — невдоволено пробурмотів Котон, — то накличе когось на свою або на нашу голову.

— Коли б він швидше вже вийшов, — сказав Вестон теж сердито.

Вони замовкли, дослухаючись. Серед тихої ночі знову почувся пронизливий крик.

— А чи він її не вб'є? — спитав Вестон і здригнувся.