Читать «На дикому Заході» онлайн - страница 108

— Ну, то слухайте, що я надумав, — вів далі Стівенсон. — Утікачі, хоч скільки їх там є, знають, що завидна їм нізащо не пощастить добігти до лісу. Отжє, вони, певно, чекають, поки стемніє. Силою ми нічого не можемо вдіяти. А тому доведеться вдаватися до хитрощів. Як тільки смеркне, ми розпалимо тут перед хатою вогнище, і біля нього треба буде якнайчастіше показуватися індіянинові.

— Щоб він знову виставляв себе під кулі? — перебив його Кук.

— У темряві їм буде важко влучити, — заперечив старий. — До того ж, вони навряд чи захочуть устрявати з нами в бій. Уся їхня надія на річку, якщо там є човен, або на ліс.

— Човна на річці не видно, — сказав Вілсон.

— Добре, — вів далі старий. — Тоді вони, очевидно, спробують переплисти річку, щоб не лишити нам сліду. Тому кільком вартовим треба сховатися на узліссі — але так обережно, щоб ніхто їх з хати не побачив, і я голову дам до пня, якщо ми ввечері їх не спіймаємо, коли вони скрадатимуться до річки.

— І я оце до самого вечора маю мучитись, знаючи, що моя дитина в руках злодія та вбивці? — побивався Робертс.

— Про це не може бути й мови, — втрутився Гасфілд. — Ще нема одинадцятої, а… Сто чортів йому в печінку, я не можу дочекатися, коли побачу того святенника на гілляці!

— Я теж, — мовив теннессієць. — Думаєте, мені приємно чекати? Але що ми маємо робити? Он скрадається індіянин. Гляньте, як він бережеться від їхніх куль. Видно, ті негідники його найдужче ненавидять.

Асоваум, як вуж, скрадався до них за поваленими стовбурами, кущами ожини й густими деревами, аж поки досяг відкритої місцини, що відділяла його від регуляторів. Він одним скоком здолав її й опинився біля них. Виявилося, що індіянин недарма був такий обережний, бо тільки-но він ступив на галявину, як у повітрі просвистіла третя куля — видко, хтось у хаті стежив за кожним його рухом. Та цього разу його навіть не зачепило. Індіянин переможно помахав рушницею й подав друзям поранену руку. Браун миттю зірвав з шиї хустку й перев'язав неглибоку рану, з якої все ж таки текла кров.

— Чому проповідник дихає на тебе лихим пеклом? — спитав Браун.

— Він знає мене! — гордо відповів індіянин. _ Знає, що йому не втекти від моєї помсти. Він убив Алапагу!

— Що? Раусон? — вжахнулися регулятори.

— Він убив Алапагу! — ще раз сказав Асоваум. — То його кров на цьому томагавку.

— Ох і звірюка ж! — вигукнув Гасфілд. — Я гадаю, що навіть годину чекати, і то гріх.

— Стривайте, — мовив індіянин. — Якщо ви нападете на хату, блідолиций чоловік помре. Однак він належить Пернатій Стрілі й не повинен померти. Він мій! Почекайте до заходу сонця. Асоваум поведе вас!

— Гаразд, сказав Вілсон. — Але нам треба трохи відволікати їх. То такі лотри, що можуть як завгодно вчинити. Коли я не помиляюсь, між ними є й Котон, а той на все здатен.

— Раусон казав, що їх шестеро, — озвався Картіс.

— То пусті хвастощі. Він хотів нас залякати.

— Запропонуймо ще раз обложеним віддати нам дівчат, — мовив Браун. — Хто візьметься за цю справу?

— Я, — сказав Баренс. — Спробую зробити все. Хай буде, що буде.

— Хто то їде сюди?