Читать «На дикому Заході» онлайн - страница 102

— Що ж нам робити? спитав Раусон. — А коли ті спіймані нас викажуть? Де Джоне?

— Мабуть, теж у руках регуляторів, — люто прошипів Котон. — А то б він повернувся.

— Тоді треба тікати, — сказав Раусон. — Іншої ради нема. Ми ще встигнемо.

— Але як? Нас наздоженуть і схоплять.

— У кожному разі верхи тікати не можна, — відповів Раусон. — Однак у мене є човен. Повз Гарперову хату нам сьогодні нічого боятися плисти, бо старий у Робертсів. Може, нам пощастить досягти Арканзасу. Якщо ми дістанемось туди, то будемо врятовані.

— А ваша й моя наречені! Елен дуже журитиметься! — глузливо зауважив Котон.

— Тепер нам уже не до них, — сказав Раусон. — От стонадцять чортів, в останню мить шматок перехоплено від рота! Але моя шия мені дорожча. На щастя, все в мене напоготові. Ми зможемо, як тільки прийдемо до хати… А трясця його матері! До мене ж приїдуть гості. Мало не забув.

— Гості? — здивувався Котон. — Що це має означати?

— Що я сьогодні хотів одружитись. Мабуть, тепер уже те поважне товариство їде до мене додому. Якщо вони прибудуть раніше за нас, то ми пропали. Коли ж ми хоч на чверть години випередимо їх, то я більше нічого не боюся. Тоді ми врятовані. Тож якомога швидше йдіть до мене додому. А мені ще треба заїхати до Робертсів, але я не забарюся.

— А як вас щось затримає? — засумнівався Котон.

— Не бійтесь. Я хутко буду дома. Може, Робертси ще й не виїхали. В кожному разі я радий, що нарешті скину ту ненависну машкару проповідника. А надто вона мені була нестерпна останні два тижні.

Котон узяв на плече свій клуночок з одежею.

— От я й готовий у дорогу, — мовив він і боязко озирнувся навсібіч. — Ну, не баріться! Бувайте!

Проповідник дивився вслід, аж поки Котона було видно Потім скочив на коня й помчав до Робертсів.

ЗЛОЧИНЦЯ ВИКРИТО

— Ну. одягайтесь і рушайте, — сказала місіс Робертс дівчатам. — Ви тут тільки заважаєте, а мені багато роботи. А тим часом і містер Раусон нагодиться. Тоді ми з ним і Семом поспішимо за вами.

І маленька валка на чолі з Робертсом та Баренсом вирушила з дому. Місіс Робертс лишилася тим часом поратися в своїй господі. Зненацька на порозі з'явився індіянин.

— Ох, Асовауме! — вигукнула вона. — Ви мене аж злякали. Давно я вас не бачила. Як вам велося?

— Блідолиций чоловік уже відвів дівчину до себе додому? — спитав індіянин, стурбовано озираючись по кімнаті. — Асоваум спізнився?

— Що таке? — спитала мати. — Що ви хочете від містера Раусона?

— Я нічого не хочу від нього, _ прошепотів індіянин. — Поки що нічого не хочу. Але регулятори шукають його. Асоваум прийшов, щоб урятувати вашу дочку. Вже пізно?

— Мою дочку? Господи милостивий, що з нею таке? Чого ви не доказуєте?