Читать «Сам в океані» онлайн - страница 17

Саме того дня в порту стояв американський крейсер, і капітан його погодився надати в наше розпорядження один із своїх швидкохідних катерів.

Натовп усе збільшувався. Тепер вітер подув з південного заходу, і якби ми відпливли, то вже давно опинилися б біля берега. Цілком зрозуміло, що зіваки, яким добре-таки набридло стовбичити, з нетерпінням очікували тієї миті, коли, нарешті, наш човен залишить порт. Але ми знову відклали відплиття, тому що капітан американського крейсера пообіцяв відбуксирувати нас на світанку наступного дня. Довідавшись про це, багато хто з глядачів і навіть деякі журналісти почали лаяти нас, звинувачуючи в містифікації; вони марно згаяли час і були страшенно сердиті.

Я повернувся до готелю, сподіваючись хоч трохи відпочити перед від'їздом.

Рано-вранці, о пів на п'яту, ми знову в порту. Навколо нас тільки вірні, щирі друзі та рідні. Моя дружина Жінетт, Жан Люк та кілька репортерів і швейцарські радіотехніки. Атмосфера хвилююча й напружена, і якось справді відчуваєш, що експедиція вже почалась — і попереду довге і важке плавання. Урочиста частина скінчилась!

Натовп потроху збільшується. Ми з Джеком п'ємо свою останню склянку кави з молоком і замовляємо по одному бутерброду з шинкою. Та коли їх приносять, ми відмовляємось. Адже в думках важку подорож уже почато, і яка кінець кінцем, різниця — перестанемо ми їсти зараз чи через кілька годин?… Тоді ми ще не знали, як часто згодом, під час тривалого посту, будемо згадувати ці бутерброди.

П'ята година! Рівно о п'ятій, з властивою всім військовим морякам світу точністю, американський катер з'являється в маленькому порту. Незважаючи на ранній час, командує ним сам капітан. Він погодився керувати всією операцією. Все готово, і ми з Джеком мовчки сідаємо в «Єретик». З самого ранку ми не вимовили й двох слів — нам важко розмовляти в таку хвилину.

— Готово? — питає капітан.

— Все в порядку!

— Рушаймо!

І катер повільно починає буксирувати човен у відкрите море. Ми сидимо один проти одного на надувних бортах, звісивши ноги у човен.

Несподівано море починає хвилюватися — нас зустрів вранішній прибій. Тепер ми уявляємо собі, що то значить погана погода на морі. Невисокі піняві хвилі набігають навально, злісно і безладно б'ються одна об одну. Катер раз по раз занурюється носом у хвилі і хитається з борту на борт. Але нашому надувному човну не страшні хвилі, він чудово зберігає рівновагу, від якої, на мою думку, в майбутньому залежить наша безпека. Човен спокійно пливе собі, без бортового чи кільового хитання. Зате на американському катері всі міцно тримаються, щоб зберегти рівновагу. Ми ж із Джеком спокійно махаємо руками — прощаємося з друзями. Так уже на початку плавання «Єретик» довів одну із своїх переваг над іншими суднами.

Моя дружина Жінетт стоїть на катері і робить героїчні зусилля, щоб посміхнутися, але навіть чорні захисні окуляри не можуть приховати її сліз.

За кілька сотень метрів од берега до нас приєднується флотилія з двох чи трьох суден. Наш перший від'їзд набирає характеру свята, правда, ще дуже скромного; та з кожним новим етапом нашого плавання друзів і прихильників стає більше. Поки що ж нас мало хто знав і розумів.