Читать «220 днів на зорельоті» онлайн - страница 97

Камов хотів переконатися, що у нього немає навіть теоретичної можливості надіятися, і методично обдумував усі варіанти, які спадали на думку.

Американський зореліт! На перший погляд, найлегший шлях врятуватися! Найпростіше, — сісти в нього і летіти на Землю. Так, безумовно, подумає кожна людина, яка не обізнана з технікою водіння космічних кораблів і яка погано уявляє собі, що таке зоряна навігація.

На неосяжних просторах, де розкинулася сонячна система, Земля і Марс мають вигляд малесеньких точок. Щоб безпомилково перелетіти з однієї точки на іншу, треба із скрупульозною точністю враховувати майже невловні впливи на летючий корабель обох цих планет, Сонця і навіть інших планет, особливо Юпітера. Командир зорельота мусить досконало знати свій корабель, його величину, вагу, розташування двигунів та їхню силу. Він повинен уміти регулювати роботу двигунів, знати, яку швидкість вони надають кораблеві, знати це з точністю до одного сантиметра в секунду. Без усього цього космічний корабель безнадійно загубиться в просторах неба і ніколи не долетить до мети.

Камов добре розумів це. Вилетіти на Землю на зовсім незнайомому кораблі, не маючи ніяких даних про його конструкцію і двигуни, — це все одно що, зав'язавши собі очі, вистрілити з гвинтівки, сподіваючись з першого ж пострілу, обов'язково з першого, влучити у двадцятикопієчну монету на віддалі двох кілометрів. Безнадійна витівка!

Все! Всі мислимі варіанти врятування, навіть найнеймовірніші, обдумані і зважені. Висновок зроблено.

Отже, досить про це думати! Всі думки мусять бути спрямовані тепер на те, щоб з якомога більшою користю провести решту днів.

Ввімкнувши прожектор, Камов подивився на дорогу. Слідів гусениць попереду не було. Значить, він так замислився, що втратив слід.

Він повернув назад.

Через декілька хвилин стара дорога була знайдена. Він проминув поворот на північ.

Від місця повороту до стоянки зорельота було рівно сімдесят кілометрів.

За стінами машини був лютий мороз, але всередині холоду не відчувалося. Герметично зачинені вікна і дверці не пропускали зовнішнього повітря, а стінки всюдихода обігрівалися електричним струмом. Було навіть жарко.

Камов розстебнув хутряний комбінезон і зняв з голови шолом. Хотілося їсти, але у нього не було ніяких продуктів. Звичайно у всюдиході був аварійний запас, але, вирушаючи в останню подорож, Камов не взяв нічого, сподіваючись швидко повернутися. «Це теж урок на майбутнє, — подумав він. — Мандрівники по чужих планетах завжди повинні брати з собою харчі».

До сходу сонця залишалося ще півтори години, коли всюдихід підійшов до знайомого місця. Невиразно темнів на поляні стальний обеліск, іскрилося в рубіновій зірці відображення зірок. Навдивовижу близько до поляни підступила замерзла поверхня озера. Між ними не було більше величезного корпусу корабля. Навіть у темряві Камов побачив, що найближчі до зорельота рослини знівечені, — по них пройшов сильний потік вогню, що вирвався з дюзів під час старту.