Читать «Карафуто» онлайн - страница 76

Дог, почувши своє ім'я, скочив на ноги і знову сердито заричав.

Володя посміхнувся:

«Німому заборонено розмовляти — чудасія! Це подвійна заборона!»

Самураї, мабуть, мали рацію поставити тут німого. Володя помітив за його широкою спиною залізні дверцята з засувом і замком.

— Як вас звати? — запитав Володя. — Ви сторож? Кого ви стережете?

В очах у вартового ясно можна було прочитати тепер страх. Він страшенно замотав головою, замахав руками і водночас почав наступати на Володю, відтискуючи його до виходу.

Вихід був інший, не той, яким Володя увійшов сюди.

Треба було пройти повз кімнату, повну кліток. Крізь відчинені двері Володя побачив двох робітників-японців, які годували в клітках тварин, і зайшов до кімнати.

Нестерпний сморід ударив у ніс. У клітках вищали, гавкали, стрибали, чекаючи м'яса, десятки псів. Переважно це були безпородні дворняги, але між ними багато було й таких, що. безперечно, мали в собі благородну кров вівчарок або лягавих.

В інших клітках бігали білі пацюки й морські свинки, але найбільше було кролів. Білі, сірі, чорні — вони рухливою зграєю сповнювали величезні клітки.

У невеличких приміщеннях сиділи самітно кролі й собаки, відокремлені від інших. На цих самітників сумне було дивитися. Були вони нерухомі, настовбурчені, очі в них утратили свій блиск, були каламутні, напівзаплющені. Володя помітив, що в деяких з цих хворих тварин навіть шерсть набрала якогось зловісного зеленкуватого кольору, наче була оббризкана отруйною рідиною.

Юнак догадався, що це — віварій. З цієї кімнати тварини потрапляють під ножі вчених-дослідників. І ті відокремлені кролі та напівживі пси вже, безперечно, побували на столі хірурга,

Та ні, зовсім ні. Якого хірурга? Володі стало навіть досадно на свою недогадливість. Хірург тут ні до чого. Тварини призначені в жертву смертоносному газові! Ні цих істотах японські професори випробовують якість винайдених у лабораторії нових отруйних газів!

І враз стало зрозумілим, чого позеленіла шерсть у деяких собак, чого вони повільно конають у клітках.

До юнака підійшов один з робітників.

— Ти недавно тут? — запитав. — Я тебе вперше бачу, а знаю всіх.

— Я помічник пана професора Аюгави, — відповів Володя.

Робітник мовчки пішов до кліток. Володя бачив, як він енергійно підхоплював вилами сире м'ясо з кошика і кидав його псам.

Людина в білому халаті несподівано зайшла до віварій. Це був дуже блідий японець середнього віку, сліпий на одно око.

Хто ти? — спитав він у Володі.

Помічник пана професора Аюгави.

Японець шанобливо вклонився юнакові і підійшов до клітки, в якій нерухомо сидів великий худий пес.

— Номер сто сорок другий досі не здох? — здивовано запитав він, записуючи щось у книжечку.

Взявши вила в робітника, він просунув їх крізь грати й штовхнув пса. Той звалився на бік, але й далі лежав нерухомо, тільки очі його блимали й сльозоточили.

— Дивний випадок, вартий уваги, — промовив японець в халаті, зиркаючи єдиним своїм оком на Володю. — Три дні тварина в стані правця, але живе…

Від смороду юнака занудило. Він хутко вийшов з віварія і незабаром опинився на подвір'ї.