Читать «Карафуто» онлайн - страница 17

У капітана тепер з кожною хвилиною зростала надія на порятунок. Тайфун довго не триватиме. Коли б лише не трапився десь поблизу новий такий острівець. Можливо, що небезпечний берег ще далеко, судно вийде зі смуги шторму.

Зненацька дужий поштовх струсонув «Сибіряка». Пароплав різко накренився на лівий борт.

… Капітан уже знав, у чому річ. «Сибіряк» наскочив на підводну скелю. Вода ринула крізь пробоїни в трюм, у машинний відділ. Полагодити пошкодження було неможливо.

Хтось збив Володю з ніг, але він підвівся і навколішках поповз до борту. Зняв рятувальний круг і притиснув його обома руками до грудей, йому треба було негайно розшукати батька.

— Доро-шу-ук! — надсадно закричав Володя. — Тату! — Батьків голос прозвучав несподівано за два кроки.

— Тату! — схлипуючи від хвилювання, скрикнув юнак. — Де ти? Візьми… Це тобі круг. Ти гірше за мене плаваєш…

— Круг я віддам…

— Кому? — злякався Володя.

— Тому, хто не вміє плавати. А портфель у каюті. Щоденник і карта, — гукнув раптом геолог на вухо синові, намагаючись перекричати виття тайфуну. — Та вже тепер пізно!

Він поповз з кругом до шлюпки.

— Шлюпка візьме всіх до одного, — гукав капітан. — Обережніше! Рятувальні круги віддати тим, хто не вміє плавати! Спокійно!

Володя поповз слідом за батьком, але враз спинився і круто звернув до трапа, йому здалося неймовірним, здалося безглуздям, що можуть загинути щоденник і карта. Ні, ще не пізно, зовсім не пізно!

Міцно тримаючись за поруччя трапа, Володя зійшов униз. Він брів коридором по коліна у воді. Тьмяно блимала єдина на весь коридор лампочка. Із стелі де-не-де зривалися важкі краплі.

Юнак ішов, напружено прислухаючись до хаотичних ударів важких хвиль об корпус судна. Він не міг знайти потрібну каюту, йому здалося, що він бачить знайомі двері. Штовхнув їх і переступив поріг. Тіні від лампочки, яка весь час гойдалась, стрибали по стінах. Тільки тут Володя побачив, що помилився. Це була зовсім незнайома каюта.

Він повернувся, щоб вийти. І тут трапилось те, чого не передбачав юнак. Світло погасло. За мить лампочка знову блимнула — раз, другий, і потім чорна пітьма огорнула все навколо. Динамомашина перестала працювати. Володя кинувся назад, на палубу, де вже, мабуть, спускали на воду шлюпку.

Він витратив кілька хвилин лише на те, щоб знайти вихід з каюти. Наосліп тицявся в стіни, які гойдалися, наче качелі. В коридорі безладно хлюпала вода. Володі здалося навіть, що в нього під ногами стрілою майнула якась велика риба. Він брів, держачись однією рукою за стіну, намагаючись не посковзнутись на слизькій підлозі.

Юнак зненацька спинився. Він думав про те, що давно вже повинен бути трап. Простяг руку і наткнувся на стінку. Праворуч і ліворуч теж були якісь дерев'яні перебірки. Володя зрозумів, що потрапив у незнайомий закуток. Ну, звичайно ж! Вийшовши з каюти, треба було взяти ліворуч, а він пішов зовсім у протилежний бік.

Повернувся назад. Але не пройшов він і п'яти кроків, як наткнувся на стіл. Спантеличений, не знав, що робити. Куди він потрапив? Куди податися? І чому в коридорі має бути стіл?