Читать «Остання збірка» онлайн - страница 2

Запала тиша. Коли мовчання почало ставати нестерпним, відчинилися двері, увійшов клерк і поклав пошту Фрелейнові на стіл.

Стентон схопив листи, швидко перебрав їх і знайшов довгоочікуваний — довгастий білий конверт від УЕК з урядовою печаткою.

— Є! — полегшено видихнув Фрелейн, і обличчя його засяяло посмішкою. — Нарешті!

— Радий за тебе, — Моргер, хоча й поглядав на лист із цікавістю, але не запропонував Фрелейнові його розпечатати. Це було б порушенням не лише етикету, а й закону. Ім'я Жертви, крім Мисливця, не повинен був знати ніхто. — Вдалого Полювання, Стентоне.

— Інакше й бути не може! — впевнено сказав Фрелейн.

Порядок у своєму столі він навів ще тиждень тому, тож міг іти хоч зараз. Він узяв свій кейс.

— Гарне Полювання робить світ кращим. — Моргер поплескав його по плечі. — Тобі варто розвіятися.

— Ще як варто, — Фрелейн знову посміхнувся і потис Моргерові руку.

— Де мої двадцять років! — сказав Моргер, поглядаючи на свою покалічену ногу й сумно посміхаючись. — Дивлячись на тебе, так і тягне знову взятися до зброї.

Моргер належав до еліти — десять успішних Полювань відкрили перед ним двері Клубу Десяти — клубу обраних. А оскільки після кожного Полювання йому доводилося виступати в ролі Жертви, то всього в його активі значилося двадцять убивств.

— Сподіваюсь, мені не трапиться такий ас, як ви, -посміхнувся Фрелейн.

— Викинь ці дурниці з голови. Якою за номером буде в тебе ця Жертва?

— Сьомою.

— Сім — щасливе число. Ще раз бажаю удачі й сподіваюся незабаром побачити тебе серед членів Клубу.

Фрелейн помахав рукою і попрямував до виходу.

— Пам'ятай: обережність і ще раз обережність, — крикнув йому навздогін Моргер. — Одна маленька помилка -і мені доведеться шукати нового компаньйона. А мене, щоб ти знав, цілком улаштовує нинішній.

— Я буду обережний, — пообіцяв Фрелейн.

Він вирішив пройтися до будинку пішки, а не їхати автобусом. Варто було трохи охолонути. Смішно поводитися як хлопчисько, що виходить на своє перше вбивство.

На вулиці Фрелейн завжди дивився прямо перед собою. Дивитися на інших означало напрошуватися

на кулю — хтось із перехожих міг випадково виявитися Жертвою. Траплялися випадки, коли нервові Жертви стріляли, варто було лише глянути на них. Тому він завжди завбачливо' дивився тільки перед собою і поверх голів зустрічних перехожих.

Над вулицею височів велетенський бігборд, рекламуючи послуги розшукового бюро Дж. Ф. О'Донована.

«Жертви! — закликали великі червоні літери. — Навіщо ризикувати? Скористайтесь послугами акредитованого детектива О'Донована. Дозвольте нам знайти вашого вбивцю. Плата — після того, як ви залагодите справи».

Реклама нагадала Фрелейнові, що треба зателефонувати Едові Мороу.

Він перейшов вулицю і прискорив крок. Йому кортіло якомога швидше дістатися до будинку, розпечатати конверт і довідатися, з ким цього разу йому доведеться мати справу.

Цікаво, розумна його Жертва чи дурна? Багата, як його четверта, чи бідна, як перша й друга? Користується послугами детективів чи діє сама?