Читать «Остання збірка» онлайн - страница 162

У кімнаті почувся підозрілий шум.

Колінз схопився на ноги. У стіні утворився отвір, і хтось намагався через нього пролізти в кімнату.

— Гей! Я ні про що не просив! — крикнув Колінз машині.

Діра в стіні розширювалося. З'явився огрядний чоловік з обличчям бурякового кольору, який сердито намагався пропхатися до кімнати і вже наполовину виліз зі стіни.

У цей момент Колінз згадав, що у всіх машин, як правило, є власники. Якому ж власникові машини бажань сподобається, коли вона зникне. Він буде готовий на все, щоб повернути її собі. Можливо, він не зупиниться навіть перед...

— Захисти мене! — наказав Колінз Утилізаторові й натиснув червону кнопку.

З'явився невисокий лисий чоловічок у яскравій піжамі, позіхаючи спросоння.

— Служба зведення й ремонту тимчасових захисних стін «Саніза Лік», — сказав він, протираючи очі. — Я Лік. Чим можу допомогти?

— Заберіть його звідси! — крикнув Колінз. Червонолиций, дико вимахуючи руками, уже майже зовсім виліз зі стіни.

Лік дістав з кишені піжами шматок металу. Червонолиций скрикнув:

— Стій! Ти не розумієш! Ця людина..

Лік спрямував на нього свій шматок металу. Червонолиций зойкнув і зник. Наступної миті зник і отвір у стіні.

— Ви його вбили? — запитав Колінз.

-Звісно, ні, — відповів Лік, ховаючи метал до кишені. — Я просто перемістив його назад по спіралі часу. Тут він більше не лізтиме.

-Ви маєте на увазі, що він шукатиме інші шляхи? — запитав Колінз.

— Можливо, — відповів Лік. — Він може вдатися до мікротрансформації або навіть анімації. — Лік уважно поглянув на Колінза. — Це ваш Утилізатор?

-Певна річ, — відповів Колінз, вкриваючись потом.

— Ви маєте клас А?

— Ще б пак? — сказав Колінз. — Інакше навіщо мені ця машина?

— Не ображайтесь, — сонно мовив Лік. — Я по-дружньому. — Він повільно похитав головою. — І куди тільки не заносить людей з класом А? Навіщо ви сюди повернулася? Пишете історичний роман?

Колінз лише загадково усміхнувся.

— Мушу поспішати, — промовив Лік, позіхаючи на весь рот. — День і ніч на ногах. На каменоломні було значно краще.

Усе ще позіхаючи, він зник.

Дощ лив немов з відра, зі стелі падали краплі. З вентиляційної шахти долинало чиєсь мирне похропування. Колінз знову був сам на сам зі своєю машиною.

І з тисячею доларів дрібними купюрами, що розлетілися по всій підлозі.

Він ніжно поплескав Утилізатор. Ці хлопці по класу А — гарно спрацювали. Хочеш чого-небудь — досить зробити вголос замовлення й натиснути кнопку. Певна річ, що справжній власник сумує за нею.

Лік сказав, що, можливо, червонолиций може спробувати заволодіти нею в інший спосіб. У який?

Яка різниця? Неголосно насвистуючи, Колінз почав збирати гроші. Поки машина бажань у нього, він дасть собі раду.

Протягом кількох наступних днів життя Колінза різко змінилося. З допомогою вантажників фірми «Пауа Мінайл» він перевіз Утилізатор на північ штату Нью-Йорк. Тут він придбав середніх розмірів гору в безлюдній частині Адірондакського масиву. Коли папери були в нього на руках, Колінз попрямував до центру своїх володінь за кілька миль від шосе. Двоє вантажників, обливаючись потом, тягли Утилізатор слідом за ним, монотонно лаючись, коли доводилося продиратися крізь зарості.