Читать «Остання збірка» онлайн - страница 142

Після шістнадцяти місяців перебування в задушливій, штучній рециркульованій атмосфері корабля повітря невідомої планети видалося на диво солодким і свіжим. З гір повівав легенький підбадьорливий вітерець.

Капітан Кілпепер схрестив руки на грудях, допитливо принюхався. Четверо членів екіпажу ходили довкола корабля, розминаючи ноги й глибоко з насолодою вдихаючи цю свіжість. Науковці зійшлися разом, міркуючи, з чого почати. Симонс нахилився й зірвав травинку.

-Дивна річ, — сказав він, розглядаючи травинку на світло.

— Чому дивна? — запитав підходячи Кілпепер.

— Ось погляньте. — Худорлявий біолог підняв травинку вище. — Усе гладко. Жодних слідів клітинної структури. Ану подивимось... — Він схилився над червоною квіткою.

— Агов! До нас гості! — Астронавт, якого звали Флін, першим помітив тубільців. Ті вийшли з лісу й прямували через луки до корабля.

Капітан Кілпепер швидко озирнувся на корабель. Стрільці готові, зброю заряджено і знято з запобіжників. Для вірності він торкнув бластер на поясі й зупинився в очікуванні.

— О, брати по розуму! — пробурмотів Еремік. Як лінгвіст експедиції він спостерігав за наближенням тубільців з суто професійним інтересом. Решта екіпажу просто стежила за тим, що відбувається.

Попереду групи крокувала істота з жираф'ячою шиєю не менше трьох метрів завдовжки, але на коротких, товстих бегемотячих ногах. У неї була весела привітна фізіономія й червона шкіра у великий білий горошок.

Слідом за ним рухалися п'ять невеликих тварин розміром з тер'єра, з білосніжним хутром. Вигляд у них був поважний і кумедний. Останнім ішло невелике створіння червоного кольору з п'ятиметровим зеленим хвостом.

Вони зупинилися перед людьми й вклонилися. Якийсь час тривала напружена тиша, тоді усі вибухнули сміхом.

Схоже, сміх був сигналом. П'ятеро білих малят вилізли на спину гіпожирафа, хвилину пововтузились, а тоді стали один одному на плечі. За хвилину вся п'ятірка балансувала, утримуючи рівновагу, один на одному, немов циркові акробати.

Люди завзято зааплодували.

Одразу ж червоний товстун почав розгойдуватися, стоячи на власному хвості.

— Браво! — вигукнув Симонс.

П'ятеро пухнастих тварин зістрибнули з жираф'ячої спини й затанцювали довкола червоного поросяти із зеленим хвостом.

— Ура! — вигукнув Морисон, бактеріолог.

Гіпожираф зробив незграбне сальто, приземлився на одне вухо, так сяк підвівся на ноги й низько вклонився.

Капітан Кілпепер насупився і міцно потер руки. Він намагався зрозуміти, чому тубільці так дивно поводяться. А ті заспівали. Мелодія була дивна, але всі зрозуміли, що це пісня. Вони співали кілька секунд, потім вклонилися й почали качатися по траві.

Четверо членів екіпажу усе ще аплодували. Еремік дістав записник і почав записувати звуки, що їх вимовляли тубільці.

— Гаразд, — сказав Кілпепер. — Екіпаж, на борт. Четверо поглянули на нього з докором.

— Дайте й іншим подивитися, — сказав капітан. Усі четверо неохоче піднялися трапом.

— Гадаю, ви хочете вивчити їх докладніше, — сказав Кілпепер науковцям.