Читать «Пригоди Омкая» онлайн - страница 53

Хвилин десять лежав Неней і гірко схлипував. Підвівшись, він із злістю стис кулаки і кинувся вперед.

— Геть пішли, геть, розбишаки! Киш! Киш!

Але хижаки не звертали уваги на вигуки і не відлітали. Мабуть, вони досхочу напхали животи щенятами і, обважнівши, не могли вже рушити з місця.

Образа і злість охопили Ненея. Він, не тямлячись, перебіг через озерце і опинився біля першого піщаного горба; важко дихаючи, на секунду зупинився. Хижаки були тепер від нього кроків за двадцять. Розгорнувши крила, як людина руки, сови висіли на мотузці… вниз головою.

Неней мимоволі вигукнув з подиву:

— Какомеей!

У цю мить поблизу горба пробігла по траві велика розпливчаста тінь. І зразу Неней побачив, що до натягнутої мотузки підлетіла третя сова. Вона плавно спустилась на мотузку і цупко схопилась за неї лапами. Але мотузка, гойднувшись, вивернулась, і сова, втративши рівновагу, перекинулася вниз головою. Боячись упасти, вона, судорожно стискаючи лапами розгойдану мотузку, так і зависла вниз головою,

— Ага, розбійники, попались! — кинувшись до хижаків, у захваті гукав Неней.

Пробігаючи повз нору, він помітив, як з неї висунулось перелякане щеня з червоною стрічкою на шиї.

— Кривоніжко, Кривоніжко! Не бійся, вилазь. Тепер, брат, все. Більш не чіпатимуть. Вилазь!

Кривоніжка вискочив з нори, блиснув оченятами і загавкав.

— Ходім, Кривоніжко, ходім! — оглянувшись, ще раз гукнув Неней.

Кривоніжка потупцяв на місці і прожогом кинувся за Ненеєм.

Неней стрибав від радощів. Він почував себе на сьомому небі. Адже не хтось інший, а саме він вигадав спосіб, як позбутися крилатих розбишак. Мотузка стала чудовою пасткою.

Неней по-молодецьки зсунув на потилицю малахай і випнув груди. Сов він вирішив показати товаришам, а то ще подумають, що він хвалько і вигадник. Неней підійшов до сови, що була скраю. Сова несподівано стрепенулась, повела жовтими очицями і до крові клюнула руку Ненея. Скрикнувши від болю, хлопець схопив сову за крило і смикнув, намагаючись відірвати хижака від мотузки. Але сова, наче обценьками, трималась лапами за мотузку і, боячись впасти, не випускала її. Розлютившись, Неней стукнув хижака палицею. Перекинувши через плече свою здобич, він рушив до друзів. Решту сов Неней вирішив не брати, нехай розгойдуються на страх іншим піратам.

Неней ішов широкими кроками. Він ступав, як переможець. Вузенька стежка, протоптана дітьми до песцевої колонії, бігла по самому березі Чиру, а Чир голубуватою жилкою грайливо звивався по тундрі. Неней йшов не поспішаючи; зрідка він оглядався на піщані горби, біля яких виднілись повислі білі хижаки.

— Висіть, висіть! — задоволено усміхаючись, розмовляв Неней сам із собою. — Досить, по-розбійничали.

Кривоніжка, задерши мордочку, також дивився на піщані горби, махав хвостом, нашорошував вуха і глухо гарчав.

— Кінець їм, Кривоніжко, кінець! Ось він — твій ворог!

Кривоніжка несміливо обнюхував сову і, із злістю зиркнувши, відвертався.

— Дурнику, не бійся. Вона вже мертва. Капут! Ми, знаєш, шо зробимо з цим розбійником? Не знаєш? Опудало зробимо і поставимо його в «Куточок природи». Розумієш тепер? Ну от.