Читать «Пригоди Омкая» онлайн - страница 47

Понад два місяці юннати шефствували над песцевою колонією. За цей час щенята помітно підросли. Клишоногі і немічні заморушки стали моторними ненажерливими песцями-підлітками. Тепер уже їм не вистачало тієї їжі, яку приносили діти. Куховарка Рахтина дочиста визбирувала і в їдальні, і на кухні всі крихти і недоїдки. Але цього було мало: потрібне було безперебійне постачання, проте корму взяти ніде.

Правда, у річці Чир водилось трохи риби. Жителі іноді ловили її, але на цей час риболовних снастей у стійбищі не знайшлося. Бригада рибалок забрала сіті на велику річку — ловити гольців; там сіті і залишились.

Сталося так, що в цей час у маленькому глухому стійбищі розпочалися великі справи. З ранку до ночі стукали сокири, дзвеніли пилки, гуркотіли у морі лебідки, лунали дружні трудові вигуки. Жителі селища ламали старі темні яранги, обтягнуті прогнилими оленячими шкурами, і на їхньому місці ставили привезені на судні з Великої землі нові світлі будинки. Спорудили школу, радіовузол і маленьку радіостанцію з вітряком. На далекому узбережжі холодного Чукотського моря спалахнула яскрава лампочка Ілліча. По безмежних просторах Далекої Півночі вперше пролунав могутній голос Москви. Тут же, на березі моря, суднова бригада будівельників поставила на велетенські нарти гарний світлий будиночок. Це була червона яранга — пересувна академія, як її назвали чукчі. Гусеничний трактор, спущений з судна, підчепив нарти і потяг їх разом з будинком у глиб тундри, де паслись десятки тисяч колгоспних оленів. У червоній яранзі були і підручники, і зошити, і інше шкільне приладдя. У цьому незвичайному поїзді їхало двоє молодих учителів-чукчів. Вони мандруватимуть з табунами і проводитимуть шкільні заняття з неписьменними і малописьменними колгоспниками-пастухами.

Гусеничний трактор пирхав димом, гуркотів мотором, підминав під себе купини, розсував до вічної мерзлоти торф'яні шари, топтав широколисту осоку та очерет. Великі нарти, зроблені з товстих колод, повільно, але неухильно прокладали шлях по безкраїх болотах, де раніше взимку зрідка проходили тільки поодинокі собачі упряжки та вили голодні білі полярні вовки.

Багато школярів із стійбища поїхало тоді у червоній яранзі до своїх батьків-оленярів у далекі табуни. Вони добре проведуть там літо, а восени, по першому сніжку, їх привезуть знову до школи на прудконогих оленях.

Як тільки завершилась перебудова стійбища, колгоспники-мисливці знову приступили до своїх основних занять. Вони подалися на промислові ділянки, розкидані на десятки кілометрів по берегу моря. Мисливці ремонтували хатини, лагодили спорядження, стріляли нерп, моржів, — заготовляли на зиму корм для їздових собак, а основне — приманку для ловіння дорогоцінних білих песців. У стійбищі залишилась на літо невелика частина учнів та кілька чоловіків на підсобних роботах. Навіть голова колгоспу Пинич і той вирушив на моторному вельботі у мисливські бригади перевіряти, що зроблено.