Читать «Пригоди Омкая» онлайн - страница 43

Він побігав біля нори і знову вирушив за здобиччю. Малюки з вереском кинулись за ним. Песець попередив їх коротким суворим гарчанням, і дітлахи покірливо, один по одному, побрели у своє підземелля.

Дітей дуже розчулила ця картина.

— Бідні звірята! — ледве чутно прошепотіла Аляй. — Самі тільки ребра. У них, напевне, і матері нема. Повмирають з голоду…

— А ти як гадала? — глухо обізвався Вукуга.

— Коли б їх нагодувати чим-небудь, — промовив Меркічі. — Жаль, що ми не взяли дрібнокаліберну гвинтівку, а то підстрелили б зараз куличка або снігового подорожника.

— Стривайте, стривайте! — згадала Аляй. — Адже ми взяли з собою обід. Давайте нагодуємо ним щенят.

Діти зраділи. Вони витягли з кошиків оленину, ковбасу, пиріжки і віднесли до нори.

— Ну от! — полегшено зітхнула дівчинка. — Тепер, коли наші малята вийдуть, то наїдяться досхочу.

— А потім? — Вукуга гірко усміхнувся і запитливо подивився на Аляй.

— А що потім?

— Відомо що. Голодна смерть…

Цього юннати не могли допустити. Вони довго міркували, як допомогти щенятам, і вирішили взяти колективне шефство над песцевою сім'єю. Відповідальним за підгодівлю одностайно вибрали Меркічі.

Несподівано від сусіднього пагорба до дітей долинув глухий уривчастий кашель.

— Меркічі, хто це? — пошепки спитала Аляй.

— Здається, ніби звір…

— А може, то диверсант, закинутий до нас з Аляски, — гадав Вукуга.

— Прикордонники нікого не пропустять без документа, — заперечив Меркічі.

— Багато ти знаєш! Диверсанти без пропусків переходять кордони…

Вукуга поспішно витяг з-за халяви саморобного ножа, викуваного з напильника, і попробував пальцем лезо. За його прикладом і Аляй вийняла з кошика довгі ножиці, взяті для підрізування рослин.

До дітей знову долинуло: «Крхав, крхав».

— Без сумніву, диверсант кашляє, — пробасував Вукуга.

— Та це ж песець гарчить! Авжеж, песець! — уже впевнено сказав Меркічі. — На отому горбі, мабуть, ще нора є. Треба оглянути. Ходім…

Підлітки пробралися комишами ближче до горба, з вершини якого щойно побіг песець.

— Ось він, твій диверсант, — штовхнувши ліктем Вукугу, з тріумфом промовив Меркічі.

Вукуга мовчав.

Песець зупинився, насторожено глянув на комиші, прислухався до ледве чутного шурхоту. Раптом він стрибнув убік, гавкнув разів зо два і зник за пагорбом.

— Домівку вартував, — виходячи із сховища, пояснив Меркічі. — Мисливці розповідають, що, коли мати йде за поживою, батько залишається біля нори сторожем.

Діти знову підбадьорились і повеселішали.