Читать «Пригоди Омкая» онлайн - страница 16

«Омкай!.. Невже? Як він міг врятуватися?!»

… Мисливці чули, ніби в морі пирхав у тумані поранений морж — і це справді було. Звір мчав тоді з гарпуном у спині. Він кидався, наче шалений. Іноді пірнав так глибоко, що на деякий час топив і надутий повітрям великий шкіряний мішок пих-пих. Омкай поринав разом з ним, захлинався, вода зірвала з голови малахай, заливала вуха, різала очі. Він весь тремтів і цокотів від страху зубами, не маючи сили обізватися на вигуки і постріли мисливців. Він затис колінами пих-пих і припав до нього грудьми. Поплавець, якого скажено тягнув морж, підстрибував, ставав сторчма. Солоні бризки градом сипалися на Омкая, роз'їдали обличчя. Він так міцно обхопив поплавець, що, здавалося, зрісся з ним.

Переляканий морж раз у раз пірнав, перевертався то на спину, то на бік, щоб позбутися металевого гака, який міцно тримав його за спину, йому вдалося вибити з гнізда гарпуна дерев'яний держак, який випадково застряв там, коли його кинули в звіра. Але від цього моржеві не стало легше: адже шкіряний трос був прив'язаний не до держака, а до гарпуна! Омкай швидко і спритно схопив держака, що плив повз нього, і підтяг до себе.

Морська вода роз'ятрювала моржеві рану. Згодом він перестав кидатись і поринати. Це дещо полегшило становище Омкая. Поплавець тепер не стрибав, не тонув, а плив більш-менш рівно, без ривків. Хлопець обережно зліз вище на пих-пих. Він було спробував сісти на нього верхи, але роздумав: найменший ривок моржа — і він з поплавка зірветься.

Лежачи на животі, Омкай підтягся по тросу ближче до звіра, змотав метрів сім ременя, закріпив його на горловині поплавка, а вільний кінець засунув під себе. Тепер, при біді, було за що вхопитися.

Зовсім несподівано морж оглянувся, пирхнув і каменем пішов на дно. Омкай припав усім тілом до пих-пиха і зажмурився, але, згадавши про трос, швидко смикнув за нього. Стальне жало гарпуна роз'ятрило рану звіра, і він миттю сплив на поверхню, підняв вусату голову і обернувся до Омкая. Відкривши пащеку і виставивши вперед страшні ікла, звір бив ними по воді і глухо хрипів. Омкай затис горловину поплавка і без упину смикав за ремінний трос. Хриплячи від болю, морж завернув назад. Тепер щоразу, коли морж намагався пірнути, хлопець смикав за ремінний трос. Але Омкай не уявляв собі, куди він пливе. Суцільною непроглядною ковдрою лежав на морі туман, і так густо, що здавався невіддільним від води. Омкай бачив навкруг себе не більше, ніж на три-чотири метри, йому здавалось, ніби під ним не океан, а м'яка хитка постіль з товстого шару гагачого пуху. Він знав, що влітку туман стоїть іноді тижнями. За цей час звір може затягнути його далеко в море, в кригу. А хіба довго можна продержатися на поплавці? І зараз уже руки й ноги задубіли від холодної солоної води і майже нічого не почувають. Від таких думок у хлопця на душі ставало тривожно.

У тумані показався силует чорної скелі. Омкай відразу впізнав кам'янистий клаптик землі. Він їздив сюди із школярами допомагати колгоспові ловити сітками навагу. За цим острівцем простяглася неширока протока, а там і стійбище. Чи не туди прямує морж?