Читать «Глибокий мінус» онлайн - страница 81

«Он як, — подумав Валгус. — Ось який ти хлопець… І це, виходить, властиве розумові. Хай він холодний від природи, хай він може працювати тільки за найнижчих температур — однаково, якщо це — розум. Якщо його, звичайно, нічим не отруїли заздалегідь. Нездатність завдати шкоди іншому розумові — ось що властиве йому. Здатність приносити лише користь. Те, що говорять про розум, лихий від природи, — дурниця. Та ми давно вже так не думаємо. Якщо розум перебуває в нормальній обстановці — він не може бути сам собою націлений на знищення. Але який хлопець виявився Одіссей! Який…»

— Сядь на місце, Валгусе, — сказав Одіссей. — Зараз виникнуть перевантаження. Пристебнись. Не забудь: як тільки швидкість зменшиться і вимкнуться генератори — тобі доведеться командувати. Я тоді вже не зможу думати. Атож. Прощавай!

— Прощавай, Одіссею, — сказав Валгус, і голос його тремтів.

Чітким кроком, мов нічого не сталося, увійшов він у рубку. Вмостився в кріслі. Зручне крісло, до дідька… Звично перевірив проти-перевантажувальні пристрої, увімкнув кисень. Минула хвилина:

— Я намагатимусь вийти поближче до бази. Треба зараз починати. Ти готовий?

— Готовий, Одіссею.

Валгус чекав, що Одіссей зітхне, але він не зітхнув: не вмів та й не мав легень Одіссей… Він просто сказав:

— Починаю маневр…

І почав. Генератори замовкли. Завили гальмівні. Стовпчик швидкості здригнувся.

— Нуль, дев'яносто дев'ять… — блякло сказав Одіссей.

— Нуль, дев'яносто вісім…

— Одіссею, — обережно покликав Валгус. — Ти ще розумієш?

— Не зрозумів, — сказав Одіссей. — Нуль, дев'яносто сім…

Гальмування було стрімке, наче Одіссей відчував, як Валгус рветься у рідний, людський простір. Тяжкі перевантаження, а як на душі — легко? Валгус сидів у кріслі, заплющивши очі. Думати не хотілося. Валгус сидів так кілька годин, — доки Одіссей зменшував швидкість до потрібної позначки. Нарешті стовпчик показника завмер.

— Шукай шлюпку, Одіссею, — сказав Валгус, не розтуляючи очей.

— Ясно.

«Навіщо тобі шлюпка? — подумав Валгус, — До бази, до ТД ти швидше доберешся на «Одіссеї». Привезеш відкриття. Ти зробив його… І все ж на серці тяжко…»

— Шлюпку виявив.

Усе той же невиразний голос, але тепер — і слова…

— Взяти на борт!

«Так, ти привезеш відкриття. ТД мене поздоровить, і всі теж. Потім ТД зробить строге обличчя і скаже: не думайте, що ви щось завершили. Ви тільки почали. Треба ще тисячу разів перевірити. Збудувати такі кораблі, які не ставали б розумніші за пілотів. А фізична суть цього зайвого виміру? А його математичне обгрунтування? А… ще тисяча запитань? Адже ми поки що тільки відкрили цей надпростір, а людям треба в ньому літати далеко… А ще треба навчитися рухатись у ньому. Приблизно так скаже Туманність Дор. Та не це гнітить мене: все це нормально, кінець одного є початок іншого. Не це…