Читать «Я 11–17... Небезпечний маршрут» онлайн - страница 95

— У школі, — без запинки відповів Окайомов.

— Чудово! — пискнув чоловічок. — Шкільний коридор — це ж прекрасна площадка! Парти виносяться в коридор, і публіка сидить, як на уроці. Хе-хе-хе! Ви, як тільки приїдете, шепніть своїм людям — є, мовляв, концерт. Прекрасний, веселий естрадний концерт. Квитки по десять карбованців — дешевше дірки з бублика. Одержите свою сотнягу. Розумієте? Шукайте нас в клубі селища Лісне. У нас там плановий концерт. А вам ми дамо гала-виставу на три відділи. А після концерту посидимо, пісень поспіваємо… — Вухатий чоловік потер ручками. — Розумієте?

Окайомов розсміявся:

— Он як це робиться. Ну що ж, я обов'язково скажу. Шукати вас, значить, у клубі? Чудово… — Окайомов умить зміркував, що він далі робитиме. — А можна мені подивитися ваш концерт? Я ж повинен знати, що радити. Правда?

— Про що розмова? — підстрибнув вухатий. — Ви наш почесний гість, і все. Не хвилюйтесь — концерт перший сорт!..

Поруч із залізницею простягалося шосе. Поїзд раз у раз обганяв уквітчані стрічками підводи і грузовики з святково вдягнутими людьми. У відкриті вікна вагона долинали пісні, переливи гармошок — у селах святкували старовинне народне свято на честь літа.

Окайомов і на це розраховував — чим більше людей на дорогах і стежках, тим легше буде йому ховатись. У артистів естради на свято був свій, вузькопрофесійний погляд. Дама-ілюзіон, провівши жадібним поглядом низку переповнених людьми грузовиків, сплеснула пухкими руками:

— Що робиться. У таке свято їхати з одним тільки плановим концертом. Це ж неподобство! — Вона презирливо подивилася на вухатого чоловічка.

Той, мабуть, відчував себе винним і, наче відмахуючись од погляду дами, крутив вухатою головою…

Поїзд підходив до станції Лісної. Артисти з чемоданами товпилися коло виходу. Серед них був і Окайомов. Він тримав у руках найважчий чемодан дами-ілюзіон, яка стояла поруч, багатозначно заглядаючи в очі Окайомову.

На пероні артистів зустрів завклубом, який повів їх повз вокзал прямо у селище.

3

На станції Лісній, крім артистів, ніхто не зійшов. Гончаров зачекав, поки поїзд рушить, і на машині поїхав до Потапова, який ждав його в лісниковій хатинці на узліссі Чорного бору.

Потапов зустрів його там, де дорога повертала у ліс. Вони відпустили машину і сіли на лузі під кроною могутнього дуба.

— Ну що?

— Нічого. Концерт приїхав.

— Який концерт?

— Бригада естрадників. Сьогодні в Лісному концерт.

— Розумієш, Павле… — Потапов поклав руку на коліно Гончарову, — мені оця доба здається найвідповідальнішою. А завтра, коли в бору знову діятиме твоя група розшуку, нам буде легше.

— А я, як на лихо, групу розшуку послабив саме в цей день, — засмучено сказав Гончаров. — Полковник мені цього не пробачить…

— Ну що ж, люди повинні відпочити. — Потапов вийняв з кишені карту Чорного бору і розгорнув її на колінах. — А тут підходу до лісу нема? — Він указав на зелену смужку зі сходу.

— Я ж говорив: тут майже непрохідні болота. Тутешні мисливці і ті обходять це місце. Крім того, тут починаються ділянки лісозаводу, де завжди є люди, яких я попередив. Ти що, не віриш мені?