Читать «Я 11–17... Небезпечний маршрут» онлайн - страница 39
Василий Иванович Ардаматскнй
А сталося ось що… Як тільки «Венеція» пришвартувалась, Кунгель піднявся на капітанський місток. В цей час до корабля під'їхали три грузовики з ящиками. Солдати, що прибули на грузовиках, одразу ж почали тягати ящики на палубу. Помічник капітана пробував їх зупинити, але в ту ж мить з темряви виринув офіцер у шкіряному реглані, який назвав себе уповноваженим гестапо Брандтом. Він відштовхнув помічника капітана від трапа і сказав:
— Я дію за наказом рейхміністра Гиммлера. За опір — розстріл на місці!
Помічник капітана побіг на місток і застав капітана разом з полковником Кунгелем. Він розказав їм про свою сутичку з гестапівцем.
— Крім мене, тут ніхто наказувати не може! — сказав Кунгель і зійшов по трапу на причал.
Ящики вантажили. Кунгель підійшов до солдатів.
— Припинити вантаження! — крикнув він, і одразу перед ним виріс Брандт. — З ким маю честь? — спитав Кунгель.
— Брандт! Гестапо! А хто ви?
— Полковник Кунгель. Я відповідаю за вантаження.
— Дуже добре! — Голос Брандта звучав глузливо. — Це означає, що ви відповідаєте за вантаження цих ящиків секретного вантажу. Відправник і одержувач цього вантажу — гестапо. Вам усе зрозуміло?
Полковник Кунгель мовчав. Коли б усе це трапилося ще вчора, він, не задумуючись, викликав би солдатів із охорони порту і вишпурнув би і ці ящики, і цього гестапівця, який не пред'явив ніяких документів. В наказі, якому підкорявся і який виконував Кунгель, говорилося тільки про евакуацію військ… Але сьогодні ввечері в штабі Кунгель мав дуже неприємну розмову з своїм безпосереднім начальником, полковником Штраухом, про потоплення кораблів російською авіацією.
— Ви нічого не підозрюєте? — наполегливо запитував Штраух.
— Ні, я вантажу війська, і все.
— Даремно. Той, хто повідомляє росіян, повинен бути на оперативному причалі, поряд з вами, полковнику, його повідомлення дуже точні. Берлін шаленіє, і в нас з вами можуть бути великі неприємності.
Ось чому полковник Кунгель зараз мовчав, з усієї сили стримуючи в собі роздратування проти зухвалого гестапівця.
— Прошу вас припинити вантаження, — сказав Кунгель. — Я зв'яжуся із штабом.
— Робіть, що хочете, але не заважайте мені виконувати наказ рейхміністра!
Кунгель пішов до сторожки, де був телефон. Брандт наказав солдатам вантажити ящики далі. Час був пізній — Кунгель ледве додзвонився до квартири полковника Штрауха. Вислухавши повідомлення Кунгеля про самовільні дії офіцера гестапо, Штраух довго мовчав.
— Вирішуйте самі, зважаючи на обставини, — нарешті промовив він і повісив трубку, явно уникаючи продовження розмови.
Кунгель повернувся на причал, і саме в цей час до нього підійшов Дементьєв. Брандт був на кораблі.
На привітання Дементьєва Кунгель не відповів. Солдати, які тягали ящики, штовхнули їх.
— Що воно за ящики? — запитав Дементьєв у Кунгеля.
— Гестапо, — коротко буркнув полковник і відійшов.
У темряві Дементьєв не міг розгледіти написів на ящиках, а саме вони й були йому знайомі і могли попередити, що десь поблизу є Брандт.