Читать «Помилка Олексія Алексєєва» онлайн - страница 2

* * *

Мені дозволили оглянути місце, де ще так недавно працювали люди.

Сила вибуху перетворила триповерхову будівлю лабораторії на гору зігнутих залізних стрижнів і велетенських шматків бетону, які ніби випадково простромила арматура. Інститутська будівля навколо лабораторії майже не потерпіла, якщо не брати до уваги вибитих повітряною хвилею шибок. Тепер робітники склили вікна. “Дивна річ, — ненароком кинув один із них, коли ми підійшли до головного корпусу Інституту зірок, — ніколи не повірив би. Всі шибки повилітали назовні, до єдиної скалки, наче хто їх видув зсередини”.

Моноліти лабораторного фундаменту було частково викинуто на землю, частково покришено. Я не уявляв, що лабораторія Алексєєва така велика. Ще недавно в цій будівлі могла б працювати принаймні сотня чоловік; я з подивом дізнався, що Алексєєв мав лише тридцять чотири співробітники.

— Там хтось уже був? — спитав я, показуючи на руїни.

— Ні, завелика радіоактивність. З такою ще ніхто з нас не стикався, — відповіли мені. — На щастя, період напіврозпаду невеликий, щось близько двох днів. Так що скоро ми зможемо дістатися в центральні приміщення. Проте не думаю, що це нам багато допоможе…

— А я гадаю, що зараз усе має допомагати, — сказав літній чоловік з глибоко запалими очима, — все, кожна дрібниця… І потім, як щодо зовнішніх матеріалів? Ви не в курсі справи?

— Зовнішні матеріали? — спитав я. — Що ви маєте на увазі?

— Всі зовнішні зв’язки лабораторії, список речовин, що їх було одержано протягом останнього часу, її замовлення допоміжним підприємствам, усе, що єднало Алексєєва з зовнішнім світом… Хіба щось могло зберегтися в оцих стінах? Ех, Олексію Олексійовичу… — він одвернувся від нас і, спираючись на ціпок, швидко рушив до свого автомобіля.

— Хто це? — запитав я.

— Розхвилювався старий, — мовив мій супутник. — Ще б пак, він близько знав Алексєєва… Це Топанов, не чули?

— Він, здається, філософ?

— Авжеж, саме так, опублікував дві чи три роботи, а потім замовк. Кажуть, знову пішов на партійну роботу у відділ науки.

Того ж дня мене ввели до складу комісії. День по дню перед нами проходили найрізноманітніші документи, які в копіях було надіслано нам з тих закладів, що мали ділові стосунки з лабораторією Алексєєва. Незліченні накладні, креслення останніх зразків, списки журналів і книжок, окремі списки іноземних статей, перекладених з мало знаних у нас мов на вимогу Алексєєва та його співробітників…

Нарешті, коли радіоактивність трохи спала, перша рятувальна команда, набрана з добровольців, у спеціальних комбінезонах, на взірець тих, якими користуються, чистячи ядерні реактори, взялася до своєї нелегкої роботи. Від потужних механізмів, що їх доправили на вантажних вертольотах, простяглися на всі боки стальні канати завтовшки з руку людини. Зігнувшись під вагою сталевих гаків, люди накидали їх на окремі частини того, що так недавно було взірцем архітектурної стрункості й доцільності. Лунав сигнал, і лебідки пересували, зривали чи стягали залізобетонні брили, розчищаючи дорогу до центра будівлі. Нарешті з’явилася броньована баня над головним залом. Вона нагадувала недбало зірвану шкурку помаранчі. Величезні тріщини, звиваючись, розходились від її середини, і цілу ніч електричні різаки рвали метал, осяваючи темряву яскравими синіми іскрами спалахів.