Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 8

Трохи осторонь, праворуч від сонячної плями, на килимі виднілись Венцеславові ноги в черевиках з білою гумовою підошвою. Носки черевиків стирчали вгору, трохи відхилившись уліво і вправо, як у людини, яка міцно спить, зморена втомою. Абакум зайшов у кімнату, а його мозок, неначе автомат, реєстрував: «Взуттєва фабрика імені 9 вересня, номер 43…»

Труп, здавалося, займав усю підлогу. Венцеслав Рашков лежав випроставшись і розкинувши руки, спокійно, немов вибрав найзручнішу позу для тривалого відпочинку. Тільки голова його була відкинута назад, тому підборіддя неприродно випиналося вгору.

Абакум став навколішки і вдивився в обличчя Венцеслава. Воно, здавалось, було залите жовто-синьою фарбою — жовтою біля лоба і синьою — від вилиць до підборіддя. Широко розплющені скляні очі були трохи вирячені, а губи міцно стиснуті.

Не гаючи часу, Абакум розстебнув сіру шовкову сорочку на потерпілому і притулив вухо до грудей Венцеслава. Шкіра була холодна й суха, серце не билось. Капітан вийняв кишенькове дзеркальце і потримав його біля ніздрів Рашкова, але на гладенькій поверхні не лишилось ніякого сліду. В цю мить його увагу привернули вени на скронях: замість блакитних вони були зловісно яскраво-рожевого кольору.

Смерть уже зробила свою справу.

Абакум знизав плечима. Він не був сентиментальною людиною, але хтозна-чому подумав: «Цього разу я спізнився, не встиг сказати йому доброго слова», — і насупився. Потім почав оглядати труп. Захов не знайшов ні слідів ударів, ні ознак насильства, ніде не помітив навіть подряпини чи незначного набряку.

У кишенях Рашкова не було нічого особливого: талони на обід у відомчій їдальні, чотири бланки для тоталізатора, заповнені фіолетовим чорнилом, і жменя соняшникового насіння. Крім паспорта, в бумажнику він знайшов досить велику суму грошей — Абакум налічив вісімдесят банкнотів по сто левів — і дві фотографії молодих жінок.

Капітан оглядав труп і одяг не більше десяти хвилин. Увесь цей час комірник у синьому халаті стояв похмуро й зажурено біля дверей. У нього був вигляд людини, яку помилково засудили до страти. Абакум наказав комірникові не сходити з місця, а сам почав оглядати кабінет.

Підлога в кімнаті мала форму квадрата, кожна сторона якого дорівнює п'яти крокам. Письмовий стіл стояв у кутку, недалеко од вікна, а за стільцем біля стіни височіла стара соснова етажерка. Оце й усі меблі.

Насамперед Абакум переглянув папери, що лежали на столі. Крім газет «Работническо дело» і «Народен спорт», тут була папка з документами—копіями фактур і експедиційними ордерами. Чиясь рука намалювала на промокальному папері краплинками фіолетового чорнила дівочу голівку з локоном на чолі. Абакум вийняв з кишені складану лупу — з нею він ніколи не розлучався, бо вона йому була потрібна також у реставраційній роботі — і уважно оглянув малюнок. Там, де перо торкалось промокального паперу, ворсинки злиплись і збились докупи, а це означало, що малюнок було зроблено щонайбільше півтори-дві години тому. Абакум підняв праву руку покійника — на вказівному пальці синіла фіолетова чорнильна пляма. Отже, о десятій годині ранку Венцеслав був ще живий і здоровий.