Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 106
Андрей Гуляшки
Асен слухав Абакума мовчки і хмурився, енергійно перемелюючи міцними щелепами третю порцію курчати. Потім одним духом вихилив бокал вина, глибоко зітхнув і похитав головою.
— Яв багатьох місцях показував цей фокус, — сказав він. — Навіть за кордоном… Минулого року на фестивалі в Каннах… Точніше, під час фестивалю в одному закладі для веселих атракціонів.
Він знову налив собі вина і випив половину.
— Ну й що?
— Нічого, — відповів Асен і похитав головою. — Про що йшла мова?
— Треба повільніше пити, — посміхнувся Абакум. — Мова йшла про твій фокус у Каннах.
— Так ось, — вів далі Асен, закуривши і міцно затягнувшись, — у тому закладі ніхто не міг здогадатись, як я це роблю. Тільки ти один… Думаю, коли б ти навіть і не бачив мене на площі, все одно здогадався б.
— Можливо, — погодився Абакум.
Асен допив вино.
— Тепер ми вже не квити, — зауважив Абакум.
Вони помовчали.
— Так, тепер ти виграв, — зітхнув Асен і сумно опустив голову.
— Це цілком нормально, — промовив Абакум, — що я виграв. Твоїй неперевершеній спритності я протиставлю одну скромну якість: вміння спостерігати. І тому, звичайно, завжди виграватиму.
— Не будь таким самовпевненим, — наїжився режисер, і в очах його промайнув злий вогник. — Бачив я, чого варта твоя спостережливість, коли витягнув у тебе з-під носа ручку. Забув?
— Навряд чи тобі це пощастить зробити вдруге, — посміхнувся Абакум і замовк. Потім вийняв з гаманця срібну монету і почав підкидати її на долоні. Монета була старовинна, неправильної овальної форми, з м'яким матовим блиском.
В очах Асена раптом згасли злі вогники і замість них спалахнули жадібні, а на обличчі з'явився якийсь хижий вираз.
— Яка красива монета! — сказав він мрійливо і, зітхнувши, додав: — Дуже красива! А звідки вона в тебе?