Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 103

З скриньки справді висунулась голова чоловіка з посинілим обличчям і заплющеними очима. Вона чимсь нагадувала Абакумові голову кінооператора. Тільки в цієї голови були вуса, по-молодецькому закручені на кінцях, як колись у борців-важкоатлетів. У всякому разі, вона мала досить страшний вигляд.

— Можливо, дехто з вас думає, що вона з воску, — зауважив Асен. — Звичайно, кожен має право думати все, що хоче, — вів режисер далі, — але істина одна: ви справді бачите перед собою живу голову людини.

— Розповідай казки, — озвався голова кооперативу. Він також був сердитий, бо бригадир весь час надокучав йому розмовами про боронування..

— Пробачте, — заперечив Асен, — але ваш бригадир кілька хвилин тому поквапився з капелюхом, а ви тепер поспішаєте з головою.

— Бригадир і з боронуванням квапиться, — зітхнув голова кооперативу, — тільки я цього разу не танцюватиму під його дудку, нехай так і запам'ятає!

— І квапитимусь, щоб потім не шукати вітра в полі, — обізвався бригадир.

Асен підніс руку.

— Прошу уваги! Даю слово голові з скриньки. Я, як бачите, стою збоку.

У ту ж мить голова розплющила очі, огляділа холодним поглядом зал і басовито прокашлялась.

— Ой матінко! — вигукнули майже разом кілька жінок.

Зчинився страшенний галас. Зал гудів, наче величезний вулик. А голова, втупивши погляд у чорнооку дебелу молодицю з другого ряду, раптом безцеремонно підморгнула їй.

— Радко, та цей диявол наче тобі підморгує! — повернулась до неї худенька дружина бригадира Михала і голосно хихикнула. Жилки на її тонкій шиї набрякли і стали схожі на сині мотузочки.

— Тихо! — знову крикнув Асен. — Ви бачите, що у цієї голови немає ні тулуба, ні діафрагми, ні інших «деталей», але вона все ж може говорити і міркувати не гірше за вас. Нехай ті, хто ще думає, ніби це омана, зададуть їй питання — вона відповість на них так, як відповіла б усяка жива голова.

— Ей, як твоє прізвище? — спитав хтось.

— Безтулубов, — спокійно відповіла голова.

— Ой лишенько! — перехрестилась якась бабуся.

— Почекайте, — повернувся бригадир Михал. — Зараз я задам їй питання: — Ану скажи мені, який спосіб сівби кукурудзи кращий — рядовий чи квадратно-гніздовий?

— Звичайно, квадратно-гніздовий, — відповіла голова категоричним тоном. І, підвищивши голос, додала: — «Механізатори, застосовуйте квадратно-гніздовий метод — це метод нашого світлого майбутнього!»

— Це мене задовольняє! — сказав Михал.

— Ну й голова! — почулись голоси.

Бабуся знову перехрестилась.

— Послухай, голово, — підвівся бригадир і витер долонею губи, — а час вже боронувати чи ні? Як по-твоєму?

— День рік годує! — мудро відповіла голова.

— Чув? — засяяв від задоволення бригадир, багатозначно дивлячись на голову кооперативу. — Добре чув?

— Чути чув, але її милість живе в скриньці, а не ходить, як ми з тобою, по степу. Звідки ж їй знати, що корінці ще тоненькі, мов ниточки. Пройдуть борони і повитягують їх. А тоді що робити?