Читать «Сивий Капітан» онлайн - страница 22

Мігель Хуанес знову примружив очі. Але й з-під опущених повік він бачив, що Хосе Френко не зводить з нього шанобливого погляду, навіть сяє від захоплення своїм начальником яка, мовляв, світла, талановита голова Хуанес задоволено посміхнувся

— Я не сказав вам ще одного, Френко, — мовив він виймаючи люльку з рота. — Ви вже знаєте, що я призначений особливо уповноваженим у справі ліквідації Сивого Капітана.

— Так, пане Хуанес.

— Я призначаю вас моїм безпосереднім помічником і цього разу. Вірю, ви зможете бути на щось придатні. Ви вмієте принаймні не заважати, коли в мене народжуються ідеї. І в недалекому майбутньому, коли я одержу орден Білого Орла вам також дещо перепаде. Ви задоволені, Френко?

— Завжди до ваших послуг, пане Хуанес! У двері постукали.

— Увійдіть! — недбало кинув Мігель Хуанес.

Увійшов черговий.

— Термінова телеграма. Начальник відділу рапортів наказав негайно передати її вам, пане особливо уповноважений!

Черговий вручив Хуанесу телеграму і вийшов. Детектив розгорнув папірця і прочитав:

«Агент № 418 доповідає появу розшукуваного автомобіля західніше Вінароса. Автомобіль з великою швидкістю півгодини тому проїхав на захід у напрямі Фонтівероса. Назад не проїжджав».

Хуанес пихнув люлькою і мовчки передав телеграму Френко. Той прочитав її і так само мовчки запитливо глянув на свого начальника. Хуанес нахмурив брови. Тоді він повільно заговорив, мовби радився сам з собою:

— Близько години тому Сивий Капітан розмовляв з начальником поліції по телефону. Тсс, Френко, про це ніхто не мусить знати! Говорив він з автомата номер три тисячі п’ятнадцять, тут, з околиці столиці. Минуло всього півгодини — і його автомобіль уже бачили біля Вінароса… за двісті — двісті п’ятдесят кілометрів від столиці. Гм… Виходить…

— Жоден автомобіль не може так швидко проїхати цю відстань, — зауважив Хосе Френко.

— Це я й без вас знаю, — буркнув Мігель Хуанес. — Доводиться припустити одне з двох. Або Сивий Капітан ще й досі лишається в столиці, а його «Люцифер» поїхав до Фонтівероса без нього, або по телефону з начальником поліції говорив не Сивий Капітан, а хтось інший. Проте я ж чув: то був той самий голос, який лунав і вчора… Гм… Так чи інакше, вибирати нема з чого. Головне — не марнувати часу, Френко.

— Так, пане Хуанес.

— Ви тільки й кажете, що «так», Френко! — незадоволено скривився його начальник. — Хоч би раз вимовили щось путяще, таке, що могло б допомогти справі…

— Пробачте, пане Хуанес!

— Гм… Вигляд Сивого Капітана нам невідомий, шукати його зараз серед мільйонів інших людей у столиці — безглуздя… принаймні не арештувавши перед тим вашого Педро Дорілью, чи як його там… і не довідавшись у нього чогось. Френко, негайно наказ про арешт Дорільї! Від мого імені, як особливо уповноваженого!

— Єсть, пане Хуанес.

— Далі розпорядіться, щоб на аеродромі приготували для мене літак. Я тим часом віддам усі інші накази… Доведеться використати й військові частини. І негайно повертайтесь. Ми вилетимо разом. До Фонтівероса, Френко! Я надумав дещо… Здається, Сивий Капітан не вислизне з пастки, яку я йому влаштую!..