Читать «Сивий Капітан» онлайн - страница 177

Водій переключив важелі, натиснув на педаль газу. Марна спроба! Важка машина лишалася нерухомою. Мотор, стриману механічну пісню якого було щойно виразно чути, тепер заглух, був мертвий. Повторювалося те ж саме, що відбулося колись на Авеню-дель-Прадо!

Головний інспектор конвульсійно перехрестився, хоч і не вірив ні в бога, ні в чорта. Що буде, що буде тепер? Може, Сивий Капітан не побачить броньовика серед цих високих кущів? Може, врятує темрява?.. Бо, якщо він помітить, тоді кінець. Чорне кільце… електрична міна… сліпучий вибух таємничої блискавки… так, саме так розповідали щасливі одинаки, яким удалось врятуватися з деяких артилерійських батарей, знищених Сивим Капітаном. І немає куди втекти… а може, вистрибнути з броньовика і сховатися в кущах?..

Але й на це вже не було часу.

Крізь оглядову щілину броньовика головний інспектор, руки якого тремтіли від переляку, помітив, як з лісу, з-за густих дерев висунулася велика чорна тінь. Округла і загрозлива, вона повільно пересувалася вздовж лісової дороги. «Лю-цифер»! У мертвій тиші було виразно чути, як шаруділо віття кущів, які чіпляв, сунучи повз них, величезний корпус "Люцифера".

"А може, ще не помітить, — беззвучно, самими губами шепотів головний інспектор, — ось-ось він пройде далі, ми залишимося позаду… хоч би не. помітив, хоч би…"

Раптом темряву прорізав промінь потужного прожектора, що спалахнув на даху страшної великої машини. Цей промінь, схожий на довгий блискучий палець, хитнувся в мороці, переметнувся ліворуч, залив світлом найближчі дерева, вирізьблюючи на них кожну гілку, кожен листок. Потім він перестрибнув праворуч, майнувши всього за два-три метри від броньовика, звідки на нього з ляком дивилися широко розкриті очі головного інспектора і водія. Тут промінь наче завагався, коливаючись на місці. Якщо він зараз посунеться хоч на метр…

Головний інспектор почув біля себе здавлений вигук водія:

— Намацає!.. Намацає!..

Не повертаючись, головний інспектор міцним коротким ударом кулака в обличчя примусив водія замовкнути. Не вистачало тільки, щоб на "Люцифері" почули цей вигук!

Тим часом промінь почав посуватися далі й далі, промацуючи темряву. І ось в його яскравій, аж сліпучій світловій плямі показалися округлі риси одного з застиглих військових броньовиків. Довгі стволи спарених скорострільних гармат нерухомо стирчали з його передньої частини, все ще скеровані туди, де раніше стояв «Люцифер». Промінь мов здригнувся і спинився…

І в ту ж, здавалося, мить на темному корпусі «Люцифера» спалахнуло голубувате сяйво, а ще через кілька секунд на місці світлової плями, що її утворював на броньовику промінь прожектора, виникла сліпуча вогняна куля, яка враз потому й розлетілася в усі боки гострими полум’яними язиками. І тоді вже з корпусу броньовика виповзли клуби жовтого вогню й чорного диму, що розривали той корпус на шматки. То вибухнули розривні снаряди. Струмені палаючого бензину звивалися вгору й розстелялися, запалюючи кущі. Головний інспектор здригнувся: отак хвилину тому могло бути і з тим броньовиком, у якому знаходився й він сам… смерть у вогняній залізній коробці… а може, вона, та смерть, ще чигає й на нього?.. Адже він неспроможний і на крок відсунутися, ухилитися від неї, якщо його броньовик буде помічено…