Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 73

– Не помиляєтесь?

– Вона, – повторив старший лейтенант твердо, – я впевнений в цьому.

Лише тепер по обличчю кармелітки ковзнула ледь відчутна посмішка, навіть не посмішка, куточки губів опустилися, і стали помітнішими легкі зморшки під очима. Раптом черниця зітхнула й відвернулася від військових зовсім байдуже, буцім їх і не було в трапезній і їхня поява нічого не означала для неї.

– Як звати? – запитав Бобрьонок, автоматично поклавши РУКУ на кобуру пістолета, але одразу засоромився цього жесту і вдав, що поправляє пас.

Кармелітка підвела на нього очі, і в них майор не прочитав нічого, крім зневаги, проте це не розізлило його, не вибухнув сердито, не підвищив голос – просто повторив запитання, рівно й спокійна:

– Як вас звати?

Черниця знову опустила очі й почала зосереджено перебирати чотки, і тоді Бобрьонок звернувся до ігумені:

– Хто вона?

Мати Тереза стояла в кінці столу, вона височіла над двома чорними смугами, які утворювали черниці обабіч столу, – підвела руку, немов захищаючись від незваних гостей, які порушили цей вічний монастирський спокій. Очі її блищали гнівно, але одповіла напрочуд спокійно:

– Сестру звуть Надією.

– Нам треба з нею побалакати, – сказав Бобрьонок.

– Певно, якщо шукали, – знизала плечима ігуменя.

– На самоті.

Ігуменя махнула рукою на двері:

– Сестри, ідіть по своїх келіях.

– У якій мешкає сестра Надія? – запитав Бобрьонок.

– Тут поруч – друга келія ліворуч по коридору. Майор визирнув до коридора, де ніс охорону старший патруля. Наказав:

– Бачите он ті двері. Другі ліворуч. Подивіться, щоб ніхто не заходив туди.

Черниці підвелись, як по команді. І рушили до дверей повільно, одна за одною, довгою похмурою вервечкою – ішли, втупившись у підлогу, буцім усе, що відбулося в трапезній, не стосувалося й не цікавило їх, однак Бобрьонок усе ж перехопив два чи три запитальних погляди, крадькома кинуті спідлоба. Все ж ніщо людське не чуже навіть черницям, подумав і, побачивши, що ігуменя також збирається залишити трапезну, попросив:

– Зостаньтесь, будь ласка.

Мати Тереза зупинилась одразу, не зробивши жодної спроби заперечити, і майор вирішив, що його пропозиція припала їй до душі й навіть обрадувала. Та ігуменя через якусь мить схаменулася й заперечила:

– Певно, у вас будуть мирські розмови, а ніщо мирське мене не мусить цікавити.

Вона зблиснула очима, сама спростовуючі ці слова, проте опустила їх і скорботно стулила вуста, склала руки на грудях і не сіла на лаву біля столу, все ще стояла, немов підкреслюючи свою незацікавленість.

Бобрьонок пошукав очима стілець і не знайшов його – у трапезній стояли тільки стіл і лави, ще великий буфет з посудом, і майор невдоволено знизав плечима: сідати поруч черниці не випадало, стояти ж перед нею не хотілося, але не мав іншого виходу – випростався, заклав кінчики пальців за пас і запитав:

– Сьогбдні вдень ви виходили з монастиря, чи не так? Гадав, черниця й надалі ігноруватиме його запитання, однак вона одірвалася від чоток і одповіла, підвівши на нього погляд: