Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 64
Ростистав Феодосьевич Самбук
– Ви б у моєї жінки запитали, вона по церквах бігає.
– Я знаю, – нетерпляче засовалася на стільці Софія, зовсім як учениця, котра добре вивчила урок і якій хочеться відповісти суворому вчителеві: – Я можу сказати.
– Кажіть, – доброзичливо посміхнувся Бобрьонок. Йому всє більше подобалося це жваве непосидюче дівча.
– Колись були клариски… – заторохтіла дівчина. – Їхній монастир найбільший, це в центрі, там, де Личаківська кінчається. На площі…
– Діючі монастирі, – уточнив Бобрьонок. – Мені потрібні діючі монастирі.
– Бернардинок, – ні на секунду не затрималася Софія, – це в центрі, за Ринком. І ще босих кармеліток…
– Ця боса й ходила до Грижовської, – вставив двірник.
– Боса? – не повірив Толкунов і запитально подивився на Павлова. – Невже?
– Так, вони ходять босі або в дерев'яних сандаліях, – ствердила дівчина.
– Точно, – сказав Павлов, – ця монахиня гупала. Туфлі в неї такі, чи що? Дерев'яні.
– Де цей монастир? – запитав Бобрьонок. – Босих кармеліток?
– Але ж вас не пустять, – замахала руками Софія. – Туди чоловікам зась.
– Розберемося… – не згодився майор, – то де?
– Недалеко, на вулиці Чарнецького. Там на гірці великий костьол святого Михайла, за ним сад і монастир.
– Ось і добре, – схвалив Бобрьонок, і незрозуміло було, що саме йому сподобалось: те, що монастир стоїть на гірці чи те, що за великим костьолом. – Спасибі вам, товаришу Синяк, – і вам, Софіє, а тепер ідіть, бо в нас ще важливі справи.
Двірник відкланявся ввічливо, був людиною мудрою і багато бачив на своєму віку, щоб дивуватися, а дівчина зробила невдоволену гримасу: мабуть, вважала, що її незаслужено відсторонили від подальших подій, котрі обіцяли багато цікавого. Навіть спробувала запропонувати свої послуги.
– Я можу показати вам монастир кармеліток… – почала не дуже впевнено, проте Бобрьонок перебив її рішуче;
– А з чого ви взяли, дівчино, що ми збираємося саме туди?
– Мені здалося…
– Менше догадок, – обірвав її майор. – І взагалі, про нашу розмову – нікому.
Двірник розуміюче нахилив голову, Софія хотіла запитати про щось, навіть підвела руку, та все ж утрималася і пішла за Синяком, усім своїм виглядом підкреслюючи незгоду з майоровим рішенням.
Бобрьонок запитувально зиркнув на Толкунова, і той відповів не гаючись:
– До кармеліток! Тут і дитині ясно: Грижовська там. Ніхто її не сполохав, не поспішала, хустку он як акуратно склала й рацію залишила…
– Так, у неї два мешкання й два обличчя, – повторив свою думку Бобрьонок. – На всяк випадок. Провал тут, пересиджує в монастирі… Хто на кармелітку подумає?
– А тут явочна квартира. Дівчина казала: якийсь лейтенант крутився…
– Засідка, – вирішив майор. – Ти, капітане, лишаєшся тут. А ми із старшим лейтенантом – до Карого. Полковник надішле тобі підмогу.
– А як бути з моїм патрулем? – не зовсім рішуче спробував заперечити Павлов.
– Твої солдати одержали наказ повернутися до комендатури.
– Тоді чекаю ваших наказів.
– Ви, старший лейтенанте, бачили Грижовську. І мусите впізнати її серед черниць.