Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 134

– У вас удома телефон є? – це було найперше запитання Бобрьонка.

– Звідки? – похитала головою, і в майора трохи відлягло від серця: отже, попередити Гаркушу ще не встигла.

– Знаєте майора Гаркушу?

Облаччя Ященко розпливлося в щасливій посмішці, і и відповіла гордовито:

– Це мій майбутній чоловік!

– Де він?

– А в мене. Де ж іще?

– У вас на квартирі?

– Звичайно. Чекає мене.

Майор зітхнув зовсім спокійно – тепер мав змогу хоч трохи роздивитися Ященко. Жінці за тридцять, навіть під сорок, однак ще збереглася, не дуже вродлива, проте статуриста. Обличчя вилицювате, важку косу закручено на голові, вона немов відтягувала її назад, і це робило Ященко вищою і якоюсь пихатою, буцім дивилася на світ з висоти своєї величі й вважала, що все мусить обертатися навколо неї. Цю зверхність майор уловив і в погляді, який жінка кинула на нього, і нараз усвідомив, від чого все це в Ященко. Ще вчора була звичайнісінькою офіціанткою, яких багато, без певного становища й особливих перспектив, самотня жінка під сорок починає вже втрачати впевненість у собі, але від сьогодні Ященко відчуває себе зовсім іншою, офіцеровою дружиною, панею майоровою, як кажуть у Львові, це відразу поставило її на кілька щаблів вище над усіма офіціантками, мабуть, зрівняло з самим начальником-інтендантом, принаймні має право розмовляти з ним і якимсь не в міру допитливим майором на рівних, а враховуючи жіночу психологію, і зверхньо.

На якусь мить Бобрьонкові зробилося шкода Стефанії Ященко, та лише на мить, не мав часу на сентименти й копирсання в жіночій психології.

– Ваша адреса? – запитав.

– Вулиця Костьольна, тридцять сім. П'ятнадцята квартира.

– На якому поверсі?

– П'ятий. Але для чого це вам?

– Дізнаєтесь, шановна Стефаніє, як вас по батькові? Василівна? Свого часу про все дізнаєтесь. Квартира окрема?

– Так, – одповіла не без пихи. – Окрема двокімнатна. А що з Федором? Як загинув?

Нарешті вона згадала про Гроша, проте без тривоги та особливого співчуття, і майор подумав, що Ященко жінка егоїстична, а може, поглинула в свої почуття і відгородилася ними від навколишнього світу.

– Отак от, загинув… – одповів невизначено й запитав: – Коли Гаркуша на вас чекає?

– Через півгодини закінчую.

Бобрьонок подумав, що Гаркуша міг просто переночувати в офіціантки й давно вже накивав п'ятами, може, йому потрібна була тільки ночівля, але навряд чи: закрутив голову жінці, пообіцяв одружитися, щоб відлежатися в її квартирі, замести сліди. Однак в будь-якому випадку слід було поспішати, й він мовив тоном, що виключав заперечення:

– Зараз ми з вами, Стефаніє Василівно, підскочимо до вас на Костьольну. Маємо справу до майора Гаркуші.

– Робочий день не скінчився…

– Начальство відпустить, так? – майор зиркнув на інтенданта, і той нахилив голову.

– От бачите, все гаразд, прошу до машини. – Він кивнув Толкунову, капітан зрозумів його й пішов з жінкою, а Бобрьонок набрав номер телефону Карого. Виразно зиркнув на начальника, їдальні й той полишив кімнату. Майор доповів Карому про нові обставини з розшуку.