Читать «Таємниця Крилатого Змія» онлайн - страница 76

— Наближається буря!

Бурлака показав на зловісну чорну хмару, що насувалася з Кастелана.

— Поспішімо ж, поки не почалася злива, — занепокоївся В’юн. — Треба пильнувати. Нас ніхто не помітить, бо будинки ховаються в долині, а вітер приглушить шум мотора. Як тільки в’їдемо в селище, то підемо на розвідки…

Зруйновані і покинуті селища Верхнього Прованса справляють на туристів і мандрівників моторошне враження. В мертвому селищі Бедежюні, розташованому на дикому й випаленому сонцем узгір’ї, було з десятеро халуп. Дахи діряві, на вітрі гойдалися відірвані віконниці. Біля порогів ще стояли ослони, зогнилі дерев’яні паркани огороджували квітники й кущі троянд та глоду. Через гірський потік, що перетинав селище, було перекинуто легенький кам’яний місток із поручнями, відполірованими не одним поколінням селян, які вечорами тут відпочивали.

Одного серпневого вечора сюди приїхав Гране. Він пустив у Діні чутку, що надумав відпочити. Гране чомусь довго шукав відлюдного кутка і обрав напівзруйнований будинок в Бедежюні. Кілька день по тому Преміор уночі привіз Клемана Лотера. Протягом дня старого тримали у льосі, а навзаході сонця Гране виводив його на прогулянку.

Того вечора нещасний Лотер сидів на ослоні біля будинку, похиливши голову на груди.

Гране спокійно палив сигарету, поглядаючи на темну хмару, що зростала над Кастеланом. Десь далеко гуркотів грім і спалахували блискавки, пронизуючи вечірні сутінки. Одноманітне шемрання гірської річки заколисувало, навівало дрімоту.

І раптом Гране хтось схопив ззаду в залізні обійми. Це Бурлака насівся на нього, та так, що полонений не зміг і ворухнутися, П’єро і В’юн швиденько зв’язали начальника охорони Вандергольда. В’юн приклав револьвер до скроні Гране і стиха попередив:

— Якщо крикнеш — вознесешся на небо. Відповідай зараз же пошепки: ти тут сам? Хто ще охороняє Клемана Лотера? Та не бреши, бо цього разу одержиш кулю, і слово своє я справджу.

Отетерівши з несподіванки і тремтячи зі страху, Гране пробелькотів, що, крім нього, поблизу немає нікого.

Бурлака кинувся до старого, що незворушно сидів, байдужий до всього, взяв його на руки, немов дитину, і посадив біля П’єро.

— Дядечку, любий! — розпачливо скрикнув хлопець. — Що ж зробили з тобою!

Але Клеман Лотер, здавалось, не помічав свого небожа. Він мовчки сидів, похиливши сиву голову.

— Він не впізнає мене! — П’єро мало не плакав.

— Не хвилюйся, це дія наркотиків. Нічого, все минеться, — заспокоїв хлопця В’юн. — Однак не барімося. Не дуже приємно заночувати в цьому глухому закутку.

Бурлака відніс старого до машини і дбайливо укрив ковдрами. Друзі посідали на свої місця, незважаючи на рюмсання Гране і прохання розв’язати його.

МІСТОК ЧЕРЕЗ ГІРСЬКУ РІЧКУ

Преміор несамовито гнав машину слідами П’єро і його друзів. З ним їхали Любов і Розенвайн. Петровський поспішив до замка — забрати решту зграї. Однак Преміор не дуже покладався на їхню допомогу.

Вандергольдів поплічник часто зупинявся і розпитував поліцаїв, прислугу гаражів і бензоколонок. Жовте перегонове авто бачили у Балансі, потім у Греноблі, і тепер Преміор не сумнівався, що його вороги їдуть у Бедежюн. Сторож санаторію у Діні теж помітив жовту машину.