Читать «Право жити» онлайн - страница 37

О шостій сорок п’ять небесний гість завітав до готелю “Мрія”, де спробував встановити контакт із представником земної цивілізації. “Вільних місць нема і ніколи не буде”, - сказав йому сонний портьє.

О сьомій годині місцеве радіо передало першу звістку про небезпечного порушника й закликало населення міста зберігати спокій та не панікувати.

Райони міста, де залишив сліди невідомий, було оточено посиленими нарядами міліції. Майже весь транспорт, за винятком метро, був паралізований. Уболівальники найкращої в країні футбольної команди “Динамо” викинули гасло: “Матч відбудеться за будь-яких обставин”. Магазини не працювали.

Міжміський телефон, телеграф і всі поштові відділення трусила пропасниця. Телетайпи іноземних представництв захлиналися від повені суперсенсаційної інформації. Відомий кореспондент солідної жовтої “Брехаймс Ньюс” повідомив на всяк випадок, що вісімдесят відсотків населення Хрещатика евакуйовано, а решта готуються зустріти термоядерне бомбардування. Інший кореспондент не менш солідної газети інформував своє агентство, нібито на власні очі бачив, що до міста підтягнуто вісім антиракетних дивізій.

А загадковий гість раптово з’являвся знову й знову і так само раптово зникав. Подейкують, правда, ніби один письменник-фантаст пробував зав’язати невимушену розмову з представником інопланетної цивілізації. Він зняв капелюха і попросив сталевого посланця розуму, що саме порпався у двигуні покинутого “Запорожця”, дещо пояснити йому, носієві технічної мрії людства. Не діставши відповіді, фантаст спритно став навколішки і почав малювати на асфальті найпростіші для спілкування між розумними істотами знаки — виклад теореми Піфагора.

Близько дванадцятої дня небесний зайда завітав до жіночого залу перукарні номер дев’ять. Хтозна, чи мав він намір негайно ознайомитися з технологією перукарської справи. Розкуйовджені клієнтки зчинили жахливий, негармонійний вереск, і залізний привид ганебно дременув звідти. Втім, він мав рацію, досліджувати щось у таких умовах завжди нелегко.

Свій перший і останній візит до однієї квартири на Павловській вулиці незнайомий зробив у той час, коли дома була тільки теща працівника пожежної охорони товариша Негасійка. Ганна Макарівна саме мила підлогу. Зненацька відчинилися замкнені двері, і хтось тихо пройшов до вітальні. Викручуючи ганчірку, короткозора Ганна Макарівна порадила гостеві витерти спершу ноги, а потім уже вдиратися до кімнати. Зрештою, гість міг би й привітатися чемненько, — ох, ця вже невихована молодь! — та не стовбичити на вологій підлозі, а роздягнутися й сісти хоча б на цей стілець. Теща працівника пожежної охорони підійшла до мовчазного відвідувача, зойкнула перелякано й чкурнула на кухню. Там вона защепнулася на гачок і для певності підсунула під двері пральну машину. Через годину теща товариша Негасійка насмілилася визирнути з надійної схованки. Квартира була порожня, двері, як звичайно, замкнені, неприємно пахло тільки паленою гумою. Гордість сім’ї, швейна машинка, лежала на підлозі, а біля неї вишикувався блискучий стрій металевих деталей, що досі становили безвідмовний її механізм. Однак найдивовижніше було те, що після несподіваного візиту гостя почав працювати давно й безнадійно зіпсований телевізор. Зображення було таке чітке і яскраве, наче телевізор щойно купили. Саме йшла передача для малят: “Як миші кота з’їли”.