Читать «Блакитна планета» онлайн - страница 52

— Чому вона загинула, чому? — спитав Юн.

Агнешка цілий день шукала відповіді на це в нотатках пані Анни. Одно було ясно. Близько одинадцяти тисяч літ тому на Землі настала катастрофічна зміна клімату. Схоже, земна куля змінила положення своєї осі. Вчені по-різному пояснювали це явище.

Що може вона сказати Юнові?

— Чому? — почула вона знову, відчуваючи на собі його погляд.

— Мабуть, ніхто цього не знає.

— А що ти сама про це думаєш?

Агнешка завагалась, та мовчати не могла, вона ж бо заприсяглася, що надалі не таїтиме нічого від Юна.

— Коли хочеш, скажу, але я не досить знаюся на цьому.

— Кажи!

— Я знайшла в нотатках моєї знайомої китайську легенду, яка видається мені аналогічною до Платонової розповіді. То легенда про страшного дракона Кунг-Кунг, який багато років був могутній і непереможний. Але одного разу зазнав поразки. В гніві й розпачі він вдарився головою об стовп, який підтримував небесне склепіння, і той впав разом з небозводом.

— Може й було так насправді, — казала далі. — Щоб подолати ворога, атланти застосували сили, які знищили заразом і їх самих. Бо вони ж мали потужну енергію, котра рухала їхні повітряні кораблі… Я ні в кого не питала і не відаю, чи міг такий вибух спричинитися до зміни земної орбіти. Коли б це було так, то стали б зрозумілі причини подальших катастроф… Юне, пробач, але ти ж хотів, аби я сказала тобі те, що думаю.

— Перш ніж відлетіти, — озвався він перегодом, — я хотів би побачити місця, що про них розповідається в легендах про атлантів. Я пробував викликати зображення Сіріад, де колись стояли стовпи з викарбуваними на них законами й правами атлантів, і краю Саіс, який відвідав мудрець Солон. Але побачив самі піски. Де ці держави?

Юн випростав руку, і на матовій стіні замиготіли тіні. Зачудована Агнешка побачила піщані бархани, що простяглися до самого обрію.

— І тут нічого немає! — вигукнув Юн.

Ніби заперечуючи його слова, десь в глибині пустелі здійнявся до неба стовп диму. Вибух. Другий. Третій. Ближче й ближче дим. Вже видно крізь його хмари мундири солдатів. То бій!

— Ні! — скрикнула Агнешка. — Не шукай, Юне, ні країни Сіріад, ані країни Саіс. Знищили їх війни. Засипав пісок.

— Тоді покажи мені старі книги, де йдеться про них. Хіба ж у давнину не було бібліотек, хіба ніхто не зберігав книг і документів? Хіба про минуле ви знаєте тільки з легенд і переказів?!

— Такі документи могли бути в Олександрійській бібліотеці, але її спалили римляни, а решта винищена під час релігійних чвар…

— Війни! Чвари! — скрикнув Юн. — Історія Землі — то історія воєн, історія знищення! Її мешканці не вміють використати знання й сили задля власного добра! І сьогодні все так, як в давні віки. Ви хотіли це приховати від мене. Тепер я зрозумів, чому ви не любите, коли хтось читає ваші думки. Боїтесь, що викриють облудність ваших слів! Не можна вірити мешканцям Землі!

Агнешці здавалося, ніби Юн мовить до неї здалека, з глибини віків чи з далекої зірки. А сама вона перебуває між таємничим минулим і незнаним прийдешнім.