Читать «Блакитна планета» онлайн - страница 18
Мария Канн
— Кажеш, його нема? — почув він і одвернувся.
Не вірячи власним очам, вдивлявся в останній з наметів для гостей. Звідти вистромилась розпатлана голова Короля Вужів. Дільничний повагом рушив до нього, тримаючи велосипеда.
— Ви, громадянине, звідки тут узялися? Постать Яблонського закрила на хвилину цього нахабу.
Відповідь звучала цілком природно і зрозуміло.
— З Груйца. Трохи заблукав уночі й забрів сюди. Сьогодні ж пропишусь.
— Кожний громадянин має право перебувати двадцять чотири години без прописки, — навчав його Яблонський. Недобре, — звернувся він знову до отетерілого хлопця. — Недобре. Молодий ще. Зелений. І все ж недобре. Може, про хулігана теж вигадали?
Він одштовхнувся ногою і легко скочив на велосипеда. Марцін дивився на нього з таким відчуттям, ніби з'їв жабу. Завжди прихильний до них Яблонський тепер звинувачував його в дурних брехливих жартах. А він казав щиру правду.
— Даруйте за клопіт, — бурмотів Король Вужів. — Але один вуж утік од мене, і я гадав, він десь тут. Тепер я вже й справді піду.
Зачесав розкуйовдженого чуба, насунув шапку, взяв валізку і за хвилину зник між деревами.
Десь опівдні Марцін почув Гапине гавкання. Може, Агнешка повернеться сама, і виявиться, що гість з космосу йому таки наснився? Та ні ж бо. Поруч дівчини Марцін побачив високу постать нічного гостя.
До нього наближався прибулець з іншої планети, а довкола нічого не мінялось. Станція точнісінько така, як і щодня. Камінь на шворці злегка гойдався, тріпотів на вітрі прапор. Та й сам Юн анітрохи не схожий на жодну з тих химерних істот, мешканців інших планет, котрих Марцін бачив у фантастичних фільмах. Очі йому не стирчали на ніжках, і над головою не стриміли антена.
Тільки його одяг був не звичайний. Сорочка без швів. Навіть біля комірця й по боках. Невже її видимали, мов скляну плашку? І матерія чудна — матова, схожа на світле небо, такої хлопець ніколи не бачив.
— Куди ви ходили? — спитав він у Агнешки.
— Заховали зореліт. Народ тут різний ходить, можуть пошкодити. А той пічний птах не з'являвся?
— Ні.
— Не забувай про нього. А за Юна ні слова, — додала, знижуючи голос.
— Дзвонив Антек, і приходив дільничний Яблонський, питали, хто є на станції. Так я їм і розповів.
— Ну то й що?
— Образились, подумали — я з них кепкую.
— Так тобі й треба, аби не говорив багато. Настане час, сама розкажу кому слід.
На сніданок Марцін подав каву зі згущеним молоком і хліб з сиром. Гість їв поволі, смакуючи кожен шматок. Довгі топкі пальці торкались предметів легко і впевнено.
Агнешка швиденько проковтнула кілька кусників і заходилась шукати клаптик паперу.
— Що ви хочете написати?
— Шукаю способу порозумітися.
— Але ж ви його розумієте?