Читать «Мільйон і один день канікул» онлайн - страница 42

Гум-гам підморгнув другові, коли той проїжджав повз нього, і навіть свиснув у срібний свисток: не скучай, Максиме, катайся на здоров’я!

Карусель крутилася швидше й швидше, і Максимові здалося, що дерева розступилися, одсунулися від скаженої каруселі. Затим вони злилися в одне зелене коло. Тепер Максимові видно тільки дерев’яну голову. Та хвіст переднього коня. Та таткове обличчя, коли озирнешся. Ех, глянули б на нього Сергій, Мишко та інші хлопці!

Як він летить-скакає. Не гірше, ніж на справжньому коні.

Тр-р-р!.. Знизу почувся страшний тріск. Карусель здригнулася, спинилась.

— Неподобство! Дорослі люди — а дурієте! — Це кричала сердита тітка, відмикаючи замок на хвіртці. — Всю машину мені поламали. Ось викличу міліцію…

Батьки позлазили з коней, позабирали маленьких вершників.

— Ось не кричіть, будь ласка, — мовив Максимів батько. — Міліціонер щойно був тут і не зробив нам зауваження. А механізм ми не вмикали.

— Як то не вмикали, ви ж крутилися! — знову заходилася кричати тітка і раптом спокійно погодилася: — Правильно. Машина замкнена… Але все одно неправильно ви поводитесь, громадяни. Парк ще не відкривали.

— Як не відкривали? — обурилися в один голос батьки.

— Гуляти гуляйте. А ігри ще закриті, — пояснила тітка і як доказ показала важкий замок.

Замок переконав батьків. Усі одразу стали розходитись.

— Коли ж вони відкриються? — спитав Максимів батько.

— Одного чудового дня загримить музика, продаватимуть квитки, отоді й катайтеся хоч і весь день.

— Музика, здається, грала, — згадав Максим.

— Не помітив, — сказав батько. — Я ж бігав.

— Якби не тітка, ми каталися б до вечора. Навіть без музики.

— Навряд, — відповів тато. — Я й досі не розумію, як увімкнувся мотор. Може, замикання?

— Дуже просто. Він знав, що ми хочемо кататися… — Максим затнувся, мало не назвавши Гум-гама.

— Хто знав? — Тато засміявся. — Ах ти, винахіднику! Ну що ти тямиш в електриці!..

— А навіщо тямити? Катайся, коли хочеш, та й годі, — пробурчав Максим.

Він усе озирався: чи не з’явиться знайома постать у міліцейському скафандрі.

Ні, недаремно зник Гум-гам, коли прибігла галаслива тітка. Правильно казав його друг: деякі дорослі тільки псують гру…

Максим не знав, що коли буркотлива тітка позамикала всі замки й пішла собі, порожня карусель здригнулася й безшумно почала крутитися. Ні, вона була не зовсім порожня: на одному коні сидів маленький чоловічок у сірому скафандрі. Він щасливо посміхався й бурмотів: “Оце так гра, всім іграм гра. Весела карусель, карусельна карусель. Зараз у мене ця карусель покаруселиться…”

Карусель крутилася дедалі швидше й швидше, вона стала схожа на велику дзигу, потім на велосипедне колесо, потім на гвинт літака. І раптом той гвинт плавно знявся з місця й полетів над парком. Дедалі вище й вище летів над дахами будинків, угвинчуючись у небо, сяючий круг. Аж у самісіньку глибінь неба.

Кажуть, таємничий диск бачили мешканці різних міст. Він летить з величезною швидкістю, змінює свій колір, кружляє на місці, — одне слово, каруселиться, як сказав Гум-гам. Але блакитнолицього пасажира на ньому немає. Гум-гам залишив скажену розкарусель.